Історія Кракова налічує чимало знакових битв, починаючи з монгольської навали у 1241 році і завершуючи визвольними боями Другої світової війни. Окремі сторінки відведені подіям XVII століття, коли тривала Північна війна між військами Речі Посполитої та шведськими військами короля Карла X Густава. Вторгнення коаліції на чолі з Шведською імперією назвали в історії Польщі Шведським потопом. Влітку 1655 року вороги напали на ослаблену численними війнами Річ Посполиту, солдати Карла Густава швидко окупували Велику Польщу. У цьому кривавому вирі Краків опинився у центрі подій і мужньо намагався протистояти навалі, пише сайт krakowyes.eu.
Події влітку 1655 року
Великі сили шведів швидко просувалися країною. У середині серпня король Ян II Казимир виїхав із Варшави, а на початку вересня туди вже увійшли ворожі солдати. Надовго не затрималися, бо мета була занадто привабливою – захоплення нових територій. Війська польського короля намагалися дати бій під Жарнувом, але зазнали нищівної поразки. Ян II Казимир відступив до Кракова, сподіваючись там зберегти залишки війська та життя своєї родини.
Ще у серпні мер Кракова Анджей Ценович віддав наказ мешканцям готуватися до оборони та збирати гроші на солдатів-найманців і ремонт укріплень. Коштів набралося небагато, але всі сподівалися на удачу. Ще 300 озброєних людей із власного маєтку надав для оборони міста єпископ Петро Гембицький. Він же підтримав звернення мера й закликав містян до вірності королю. Коли приїхала королівська родина, королева Луїза-Марія віддала частину своїх коштовностей, щоб оплатити послуги найманців та зміцнити стіни. Укріплення відремонтували, але всі розуміли, що цього недостатньо, щоб протистояти великій армії.
Рішення польського короля Яна II Казимира
Після поразки при Жарнуві 19 вересня до Кракова прибув король Ян II Казимир. Він зумів зберегти кілька тисяч солдатів, але ті вже не прагнули воювати. Відчутним ударом стала для короля відмова служити від деяких представників знаті та значної частини польської армії. Вояки зібралися у Пронднікy, вимагаючи затриману платню, й відмовилися підкорятися наказам гетьмана Станіслава Лянцкоронського. Король сподівався пересидіти ворожі удари у Кракові, але йому порадили виїхати до Сілезії. Рада Сенату підтвердила вірність королю 20 вересня й таки умовила монарха вирушити на схід разом із скарбницею Вавельського собору, щоб вона (на випадок поразки) не потрапила до рук ворога. З королівською родиною виїхав для супроводу єпископ Петро Гембицький.
На захисті Кракова
Обороною міста командував київський каштелян Стефан Чарнецький за підтримки полковника Фромхольда Вольфа. Захисників набралося понад 2000 солдатів Королівської армії та близько 3000 містян. Зброю всі отримали з міського арсеналу. Щоб ускладнити наступ шведів, було вирішено збудувати земляні укріплення та спалити передмістя Кракова. Так вогонь поглинув Клепаж, Біскупець, Гарбари. Але шведи невмолимо наближалися, 25 вересня вони захопили Казімєж. Перший бій захисники прийняли біля Гродзьких воріт, першу атаку їм пощастило відбити.
Але Карл X Густав відступати не збирався, наступного дня віддав наказ провести жорсткий артилерійський обстріл міста. Потім залишив щільну облогу з 8000 солдатів на чолі з Арвідом Віттенбергом, а сам виступив проти військ польового гетьмана корони Станіслава Лянцкоронського. Сили були надто нерівні, гетьман зазнав поразки, а шведський король знову повернувся під стіни Кракова. Містяни зрозуміли, що допомоги чекати нізвідки, але вперто продовжували захищатися. Шведи кілька разів пропонували капітуляцію, Чарнецький відмовчувався, намагаючись вигадати час, але усвідомлював, що шансів немає. Та й негативні настрої серед солдатів теж не додавали впевненості.
Про те, як здавали Краків
Перемовини розпочалися 12 жовтня. Щоб вберегти місто від руйнувань, Чарнецький наполіг на тому, що він із вояками залишить Краків, але з умовою, що його війська зберігатимуть нейтралітет до 18 листопада. Бої припинилися 13 жовтня, а 17 жовтня обидві сторони підписали угоду, яка уточнювала умови капітуляції. Містянам гарантували свободу віросповідання, безпеку священників, цивільних службовців та простих мешканців. Обіцяли також залишити привілеї Кракова та його університету, провести обмін військовополоненими.
Польські війська мали за угодою рушити на зимові квартири до західної Польщі у район Освенцима, Затора, Славкува та Севежа. Дотримуватися нейтралітету вимагали від польських вояків до 18 листопада, а далі вони могли обирати: приєднатися до шведського короля чи зберегти вірність Яну II Казимиру. Війська шведів увійшли до Кракова 19 жовтня. Оборонці Чарнецького зібралися на головній площі й одразу ж залишили місто. З собою забрали 12 гармат, із облоги вийшли 1800 захисників. Король Карл X Густав зустрівся з представниками міської ради, відвідав Вавель. Коли виїжджав, то не забув накласти величезні податки, що й взялися виконувати шведи. Сподівання Чарнецького зберегти місто не справдилися, окупанти почали масове грабувати будинки та храми.
Потужний рух опору
У відповідь на дії загарбників на польських землях розпочався рух опору. Шведи так і не змогли захопити католицький Ясногорський монастир у Ченстохові, відомий чудотворною іконою Богоматері. Хоча на захист храму стали лише 260 ченців, стіни монастиря витримали потужні атаки, шведи були змушені відійти. Потім у Краківському Подгужу почали з’являтися стихійні партизанські загони, які поступово звільняли від влади чужинців міста, села й замки.
Завбачивши це, коронний гетьман Станіслав Лянцкоронський проголосив у грудні 1656 року створення шляхетської конфедерації, яка після повернення короля перетворилася на коронну конфедерацію. Польський монарх Ян II Казимир теж почав збирати війська, залучаючи шляхетське ополчення з-під Любліна, Червоної Русі, Волині та Поділля. У березні до нього приєдналося литовське військо воєводи Павла Сапєги.
Повернення втраченого
Протягом 1656 року численні партизанські загони завдавали шкоди окупантам, мали успіх у боях і регулярні війська Речі Посполитої, поступово повертаючи захоплені шведами території. Поляки навіть спробували відбити Краків, але штурм виявився невдалим. Шведський король Карл X Густав зрозумів, що власними силами не зможе утримати захоплені землі Польщі, тому вирішив шукати союзників. Йому вдалося підписати договір про розподіл із курфюрстом Бранденбурга, а у грудні 1656 року – з трансільванським князем Георгом Ракоці II. Останній договір, укладений у Радноті, передбачав інший розподіл територій.
За цим документом польські землі розподілялися між бранденбурзьким курфюрстом Фрідріхом-Вільгельмом, Богуславом Радзивіллом та керівником козацького повстання Богданом Хмельницьким. Краків мав перейти під руку Трансільванії. Але поступатися Краковом не мав бажання імператор Фердинанд III Габсбург. Завдяки цьому полякам вдалося укласти з ним союз з умовою, що монарх підтримає коронне військо своїми вояками. На початку 1657 року трансільванська армія, яка налічувала 25 000 солдатів, увійшла до Польщі. Просуваючись до Кракова, вони знищили чимало міст і селищ, а через 2 місяці увійшли до міста.
Все повторилося у віддзеркаленні
У серпні 1657 року Краків блокували польські війська Єжи Любомирського, незабаром їм прийшла на допомогу імперська армія. Перед цим Ракочи вже зазнав поразки під Чорним Островом, тому вирішив не опиратися й вивів свої війська з міста. Але шведський гарнізон не здавався, запеклі бої тривали до кінця серпня й завершилися перемогою поляків.
Польський король Ян II Казимир повернувся до Вавеля 4 вересня 1657 року. Його вітали гарматними залпами та урочистими дзвонами. Хоча Краків за 2 роки шведського панування було майже вщент розграбований, як і всі навколишні міста й села, монарх радів тому, що зумів повернути ці землі короні. І значну роль у цій боротьбі зіграв Краків та його мешканці.