У Західній Європі рух за права жінок активізувався наприкінці XIX – на початку XX століття. Найактивнішими учасницями стали польки, які мешкали на той час у різних містах трьох імперій. Особливо виділяла преса жіночі рухи Галичини і Кракова. Саме у Кракові відбувся перший Жіночий з’їзд, а згодом їх було ще 4: у 1905, 1907, 1913 та 1914 роках. І першою делегаткою до Сейму, яка мала найбільшу підтримку, стала краків’янка Марія Дулембянка. Її ім’я у минулому столітті зникло з підручників історії Польщі до 1990 років. Сучасні діячі Кракова та Львова відзначають внесок цієї незвичайної жінки у прогресивний розвиток тогочасного суспільства, а містяни віддають належну шану, пише сайт krakowyes.eu.
Обдарована художниця та письменниця
Народилася Марія у Кракові у жовтні 1861 року, вона була 5 дитиною у родині Хенріка Дулемби та Марії Вичалковської. Сім’я склалася музично обдарована, Марійка із задоволенням вчилася грати на скрипці. Але згодом проявився потяг до малювання, у 1874 році дівчина закінчила Школу прикладного мистецтва у Відні. Потім навчалася у варшавській студії Войцеха Герсона, почала виставляти на продаж перші роботи, які мали дуже схвальні відгуки.
У 1884 році Марія перебралася до Парижа, щоб навчатися в Академії Жуліана. Її роботи відзначали на конкурсах закладу, дівчина отримувала престижні замовлення на портрети французької еліти. У 1887 році повернулася до Польщі, де того ж року здобула похвальний лист за картину “Model w pracowni”. А у 1889 році на Всесвітній виставці у Парижі – почесну відзнаку за роботу “Sieroca dola”. Пані Дулембянка відзначилася також як талановита літераторка. У 1889 році почала співпрацювати з журналами, публікувала власні композиції та невеликі літературні твори. Можливо, її доля склалася б інакше, коли б не знайомство з відомою польською письменницею Марією Конопницькою.
Дві Марії: дружба чи близькі стосунки?
Відомо, що з письменницею Конопницькою пані Марія Дулембянка познайомилася у 1889 році. І вже з наступного року вони разом подорожували Європою, зупиняючись у великих містах. Зими проводили у країнах із теплим кліматом. Сучасники Марії згадували, що коли навіть вони жили нарізно, то завжди намагалися якомога частіше навідувати одна одну. Їхні стосунки знайомі оцінювали як велику дружбу, Дулембянку називали вірною товаришкою, яка опікувалася хворою письменницею.
Дослідники так і не визначили остаточно особливості стосунків цих жінок, чия тісна дружба тривала понад 20 років. Невдача спіткала через нестачу матеріалів, бо частину листів після смерті жінок спалили їхні рідні, а сама Конопницька навіть в опублікованих роботах сімейні справи ніколи не згадувала. Втім, на початку XX століття у Європі такі жіночі пари не були унікальним явищем, американські дослідники назвали такі історії “бостонським шлюбом”. Деякі мистецтвознавці наполягають, що між жінками існувала тільки дружба, бо Котопницька була старшою за Дулембянку на 19 років та мала на момент знайомства аж 8 дітей.
Про палітру художниці після знайомства з Конопницькою Марія Дулембянка згадувала рідко. Коли подорожувала з подругою Європою, ще намагалася шукати майстерні та замовлення. Це здебільшого вдавалося, у своїх картинах вона переважно зображувала жінок. Найбільше портретів присвятила Марії Конопницькій. А коли у 1903 році письменниця отримала як національний дарунок садибу в Жарновці, подруги одразу туди перебралися. В одній із кімнат Дулембянка облаштувала студію, де їй часто позували сільські діти.
Захоплення громадською роботою
Під впливом Конопницької Марія Дулембянка почала цікавитися феміністськими ідеями та соціальною роботою. У 1894 році опублікувала у “Правді” статтю “Дамські проповідники”, де засуджувала консервативне ставлення чоловіків до жінок. У грудні 1895 року на першій шпальті “Ster” опублікували її маніфест “Стукайте, доки вам не відчинять”. У цьому матеріалі Марія виступала за дозвіл жінкам вивчати мистецтво і закликала польок боротися за право на вступ до Краківського училища образотворчих мистецтв (сучасна Академія мистецтв). У 1897 році приєдналася до учасниць Центру емансипації у Львові й добилася створення жіночої гімназії, що дало можливість дівчатам вступати потім до закладів вищої освіти. У 1902 році феміністка читала лекції “Про жіночу творчість”, з 1907 року часто публікувала статті про рівність жінок у газетах “Bluszcz”, “Ster”, “Zorza Ojczyzna”. Працювала редакторкою у журналах “Голос жінок” (Głos Kobiet) та “Львівський кур’єр” (Kurier Lwowski).
Але відомою на всю країну та поза її межами Марія Дулембянка стала після того, як наважилася у 1908 році взяти участь у виборах до Національного сейму Галичини. Її делегували від новоствореної партії “Związek Polski Równouprawnienia Kobiet”, за кандидатуру Марії проголосували 511 мешканців Львова. Цікаво, що це були 410 чоловіків та 101 жінка (як свідчать збережені документи). Марія прагнула привернути увагу громадськості до боротьби за виборчі права жінок, тому скористалася тим, що формально закон не забороняв дамам балотуватися на вибори.
Газети називали Дулембянку “феміністським обличчям Львова”, навмисне підкреслюючи її схожість з чоловіками. Журналіст Кшиштоф Томашік писав, що кандидатка завжди носила коротку зачіску, віддавала перевагу сюртукам, любила полювати та їздити верхи. Згадали й те, що пані Марія ніколи не виходила заміж. На жаль, ім’я Дулембянки викреслили зі списку для голосування, бо на ті часи жінки не мали права працювати у парламенті, а голоси прихильників анулювали. Однак своєї мети пані Дулембянка досягла, передвиборча кампанія надала можливість широко висвітлити проблему нерівності жінок у суспільстві.
У прагненні допомогти іншим
Коли померла Марія Конопницька, художниця Марія перебралася у 1910 році до Львова, де повністю віддалася громадській роботі. Перебуваючи на посаді зберігачки Муніципального промислового музею, продовжувала редагувати “Głos Kobiet”, заснувала Жіночий виборчий комітет до Львівської міської ради. А у 1912 році створила ще й Комітет жіночої громадської праці, стала співорганізаторкою Конгресу австрійських жінок у Відні. Ще через рік взяла участь у Конгресі Міжнародної ліги виборчого права жінок у Будапешті. Цікаво, що пані Марія заснувала у Львові ще й Чоловічу лігу захисту прав жінок, до якої одними з перших приєдналися такі відомі діячі, як політик Галичини Вітольд Левицький та сенатор Максиміліан Туллі.
Коли почалася Перша світова війна, Марія Дулембянка зосередилася на гуманітарній допомозі. Заснувала “Klub Uliczników” для малих безпритульників, за підтримки учасниць Комітету жіночої громадської праці організувала дешеві кухні для бідних мешканців Львова, курси медсестер, майстерні з працевлаштування жінок, збори для легіонерів. Фактично пані Марія стала “правою рукою” президента Тадеуша Рутовського, коли взяла на себе розв’язання соціальних питань через секретаріат міського відділу благодійності.
Останні роки у боротьбі
У 1917 році Марія Дулембянка стала ще й інспекторкою у справах сиріт у новоствореному муніципальному управлінні загального добробуту і правового захисту дітей. Коли у 1918 році жінки Польщі таки здобули виборчі права, пані Марія одразу ж стала делегаткою Комітету Тимчасового уряду й була обрана головою правління Жіночої Ліги. Входила до складу жіночої делегації, від імені якої виступала на аудієнції з Юзефом Пілсудським.
Коли почалися бої за Львів у листопаді 1918 року, Дулембянка разом із професором Антонієм Цешинським організувала польську санітарну службу. Наприкінці лютого взяла участь у з’їзді жіночих організацій, де активну діячку обрали президенткою Спілки польських жінок. Але вона відмовилася, бо прагнула повернутися до Львова, де на неї чекала громадська робота. У січні 1919 року Дулембянка вже опікувалася становищем військовополонених та інтернованих в українських таборах як представниця Червоного Хреста та делегатка Тимчасового урядового комітету.
Наприкінці січня вона разом із членкинями Марією Опенською та графинею Теодосією Дзедушицькою вирушила з інспекцією по містах, щоб ознайомитися з умовами утримання військовополонених. Їхати довелося у хуртовини та морози, крім того, під час огляду бараків жінки захворіли на тиф. Пані Марія ще встигла повернутися до Львова і написати звіт про місію, але хвороба дуже швидко спалила мужню польку. Вона пішла з життя у березні 1919 року.
Вшанування пам’яті Марії Дулембянки
Спочатку відважну діячку поховали у могилі Конопницької на Личаківському кладовищі. Але у 1927 році урочисто перепоховали на новоствореному цвинтарі Захисників Львова, що стало загальним визнанням її заслуг перед містом. Ще раніше, у 1920 році, ім’я Марії Дулембянки отримала одна з вулиць Львова, а у 1930 році її посмертно нагородили Хрестом Незалежності. У 1935 році знайшла діячку нагорода від Польського Червоного Хреста – почесна відзнака 1 ступеня.