Історія Краківського повстання 1311-1312 років

В історію Польщі повстання 1311-1312 років увійшло ще як повстання бургомістра Альберта, який був організатором заколоту. У визначенні причин дослідники розходяться у твердженнях. Одні історики певні, ніби мешканці Кракова прагнули замінити правителя Владислава Локетека на князя Болеслава I Опольського. Інші переконані: йшлося про відновлення польсько-чеської унії, а Краків і Вавель планували віддати наступнику роду Вацлавів – Яну Люксембурзькому. А ще значна частина заможних краків’ян побоювалася, що амбіції Локетека призведуть до ще більших податків, які розорять їхні господарства, пише сайт krakowyes.eu.

Стисло про передумови повстання

Коли Болеслав V дарував Кракову самоврядування за магдебурзьким правом, це привабило на польські землі чимало представників німецького походження, які зіграли головну роль у майбутньому повстанні. У 1291 році Краків завоював чеський король Вацлав II, який через 9 років став королем Польщі. Коли монарх помер у 1305 році, його син Вацлав III претендував на польську корону. Тому князь Владислав Локетек, який наприкінці XIII століття правив значною частиною Польщі, поступився принцу і вирушив у вигнання. 

Та коли дізнався, що Вацлава III вбито, принц із Куявії повернувся і почав поступово підкорювати провінції та міста. Насамперед захопив тодішню символічну столицю – Краків. Він мав підтримку від дворянства та лицарів Малої Польщі, однак позиції сильно послабив конфлікт із краківським єпископом Яном Мускатом. Повстання проти князя спалахнуло у травні 1312 року, очолив його бургомістр Кракова Альберт.

Реальні та вигадані причини

Пізніше літописці зазначали, що повстання підтримали краків’яни, “охоплені божевіллям німецької люті”, та поляки-зрадники. Адже до складу повстанців увійшли здебільшого вихідці з Сілезії, Чехії та Німеччини, а також нащадки німецьких переселенців, які складали тодішню місцеву еліту. Але сучасні дослідники певні, що вирішальну роль зіграли гроші. Краківські купці та ремісники мали від міста привілеї, але більше прибутку дала б їм торгівля з Чехією і Сілезією, які тоді підпорядковувалися Празі. Коли правив король Вацлав II, то про добрі торгівельні зв’язки між землями дбав, що пішло на користь Кракову. Коли після його смерті владу у місті захопив князь Владислав Локетек, все змінилося.

Запекла боротьба за місце володаря Кракова точилася між Локетеком та іншими претендентами: Болеславом II Плоцьким, Конрадом II Черським, Пшемислом II, Яном Люксембурзьким. Бойові дії призвели до появи банд мародерів і грабіжників, які відлякували купців ще не один рік і після перемоги Локетека. Торгівля з чехами сильно занепала, місто почало зазнавати вагомих збитків. А ще князь збільшив податки, почав наділяти привілеями німецьких лицарів, яких збирався залучити до боротьби за польські землі. Сам Локетек відзначився тим, що нерідко порушував угоди, мав славу впертого та жорстокого діяча, який підтримував тільки своїх прихильників.

Роль єпископа Яна Мускати

Відомо, що Ян Муската походив із німецьких сілезійців, здобув високий сан під час правління чеських королів. Прагнув зосередити у руках велику владу й керувати Краковом через правителя. Але з Локетеком так не вийшло. З 1307 року між ними почалися принципові суперечки, князь навіть на деякий час ув’язнював єпископа. Потім змусив його піти з Кракова. Єпископ ворожих намірів не приховував і зробив усе можливе, аби підняти проти Локетека якомога більше міст. Восени 1311 року до повстання проти князя приєдналися Сандомир, Величка та монастир у Мехові. Правителю ставили у провину схвалення фіскальної політики, надмірні податки і навіть зменшення ваги дорогоцінних металів у монетах.

Як розгорталося повстання?

Бургомістр Кракова Альберт та його прибічники одразу ж мобілізували містян у Величці та Сандомирі, до них приєдналися ченці у Мехові, цистерціанці з Єнджейова. Альберт пішов на зраду, щоб передати згодом владу над містом Яну Люксембурзькому. У травні 1311 року повстанці захопили Краків, але не змогли взяти Вавель, де перебували віддані Локетеку люди. Цікаво, що сам князь терміново покинув замок, щоб знайти війська для допомоги, а тримати облогу залишив дружину. 

Принцеса Ядвіга Каліска була жінкою рішучою і чудово впоралася із завданням, їй вдалося відбити всі атаки повсталих. Між тим бургомістр Альберт теж про допомогу подумав і звернувся до чеського правителя Яна Люксембурзького, заради якого, власне, заколот і вчинив. Але той прибути особисто не зміг, бо саме тоді кинув сили на придушення повстання у Моравії. Замість себе прислав князя Болеслава Опольського.

Руйнування планів повстанців

Але сил у заколотників бракувало, щоб успішно штурмувати Вавель, навіть із допомогою князя Болеслава. Час спливав, а вояки продовжували стояти оборонним табором біля будинку бургомістра, сподіваючись на те, що оточені здадуться. Коли змовники зрозуміли, що більше підтримки з Чехії не буде, князь Болеслав вирішив вийти з гри. При наближенні військ колишнього правителя одразу погодився відійти від Кракова за гарантію безпеки й скромну грошову компенсацію. З ним утік і бургомістр Альберт. 

А доки тривала облога Вавеля, князь Локетек зібрав на допомогу бенедиктинських ченців із Тинця та Бідних кларис зі Старого Сонча. Приєдналася ще й частина угорців. Спочатку навів лад у навколишніх повсталих містах і селах, потім рушив до Кракова, де вже не зустрів сильного опору. Головні заколотники втекли, а от іншим повстанцям довелося відповідати за зраду.

Сумні наслідки 

Все майно повсталих було конфісковане, кошти пішли на оплату допомоги угорців та відступне для князя Болеслава. В одному з історичних джерел згадувалося, що Краків позбавили багатьох привілеїв, а більшість представників німецького походження страчували лише за приналежність до німців. Якщо краків’янин не міг вимовити польські слова “сочевиця, колесо, млин” (soczewica, koło, młyn), його карали “на горло” (через шибеницю). Але у вірогідності цих даних дослідники сумніваються.

Бо навіть родина зрадника Альберта залишилася у місті, ніякої кари ніхто не зазнав. Втім, збереглася інформація, нібито сім’я відмовилася від зрадника і не підтримувала з ним ніяких стосунків. Відомо, що зрадник-бургомістр провів кілька років у в’язниці в Ополе, потім перебрався до Праги і помер у страшних злиднях. Раніше був шанованою людиною у місті, мав чимало привілеїв, оренд, доходів, у 1306 році здобув посаду каштеляна Нового Сонча. Однак вмить усе втратив через занадто ризиковану ставку. Факти стверджують, що князь Локетек наказав повісити тільки 5 радників і 17 містян у Кракові. А це, враховуючи кількість повстанців, дуже незначна цифра. Звісно, у майбутньому представники шляхетних кіл, які брали участь у заколоті, вже не могли розраховувати на місце при дворі. 

Мудрі висновки

А князь Локетек вирішив підстрахуватися на майбутнє. На місці будинку бургомістра побудував своєрідну цитадель, яка отримала назву Грудек. Згодом там розташувався домініканський жіночий монастир. Змінив і принципи політичної системи: прибрав спадковість посади бургомістра, а склад міської ради призначав особисто. Нових 7 радників правитель назвав 14 червня 1312 року, кожен мав виконувати обов’язки мера протягом кількох тижнів. 

Цікаво, що серед обраних були й німці, й поляки, наприклад, Генріх Дорнбурзький, Петро Моріц, Вільгельм, Віганд Глубчицький. А Генріх Кетрський і Микола Завіхостський вважалися ще й колишніми прихильниками бургомістра Альберта. Літописці відзначали, що князь через деякий час навіть повернув більшу частину раніше конфіскованого майна краківським родинам. Але що з викладеного у літописах було реальністю, а що – міфом, аби змалювати образ наймилосерднішого у світі правителя, вже складно сказати точно.