Краків неодноразово виходив на вулиці. Місто пам’ятає протести 11 листопада, маніфестації проти смогу та гучні виступи під російським посольством у 1990 році. Та події, що реально змінили його історію, поступово стираються з пам’яті. Йдеться про протести й вуличні сутички у Кракові 1981–1989 років, пов’язані з рухом “Солідарність” (“Solidarność). Саме вони стали каталізатором змін, які згодом визначили політичний ландшафт Польщі.
Передумови вибуху з’явилися набагато раніше. Влітку 1980 року влада підвищила ціни на м’ясо. Цей крок миттєво оголив напруження, що давно зріло у суспільстві. Першими зупинилися заводи. Навіть швидкі зарплатні надбавки не змогли зменшити хвилю невдоволення. Страйки швидко ширилися країною, долучився до руху й Краків, пише krakowyes.eu.
Серпень 1980: що привело Польщу до великого страйку?
Спочатку страйки, які спалахнули у Люблінському воєводстві, Тарнові (Tarnów), Урсусі (Ursus) та Мельці (Mielec), виглядали як звичайне робітниче невдоволення. Люди вимагали підвищення зарплат і покращення умов праці, отримували надбавки й поверталися до цехів. Але 14 серпня 1980 року все змінилося. Центром нового спротиву була Гданська суднобудівна корабельня імені Леніна (Stocznia Gdańska im. Lenina). Іскрою протесту стало звільнення кранівниці та активістки Вільних профспілок Узбережжя (Wolne Związki Zawodowe Wybrzeża) Анни Валентинович (Anna Walentinowicz).
Серед важливих подій цього періоду можна виділити:
- Створення незалежних профспілок без втручання партії та влади.
- Поширення страйку на корабельню імені Адольфа Варського (Stocznia im. Adolfa Warskiego) у Щецині.
- Об’єднання підприємств Сопота (Sopot), Гдині (Gdynia) та інших міст у невидимий ланцюг взаємопідтримки.
- Формування національного руху, який дав поштовх руху Солідарність.
Коли робітники Гданська вийшли на страйк, підтримка підприємств Сопота та Гдині швидко перетворила локальний протест на національний рух. Перемовини 16 серпня не зменшили хвилю, вже наступного дня сформувався підприємницький страйковий комітет. Незабаром хвиля підтримки охопила всю Польщу, демонструючи силу колективного спротиву та початок нового етапу для робітничого руху.
Як страйки 1980 року почали ширитися Польщею?
Влада, зрозумівши небезпеку, кинула всі сили на ліквідацію конфлікту. Партійні організації заохочували членів Об’єднаної робітничої партії Польщі (Polska Zjednoczona Partia Robotnicza) інтегруватися у нові комітети, щоб тримати ситуацію під контролем. Краківська служба безпеки розпочала операцію “Тигель” (Tygle), намагаючись посіяти ворожнечу між Краковом і Новою Гутою, робітниками та інтелектуалами. Але всі ці інтриги не спрацювали. Рух у Малопольщі набирав обертів.
Краків тривалий час перебував у спокої, який порушила молодь. Краківський студентський комітет солідарності сформувався ще у 1977 році після трагічного вбивства представниками служби безпеки студента полоністики Ягеллонського університету Станіслава П’яса (Stanisław Pyjas). Літні канікули не сприяли активній роботі, проте молоді краків’яни Анна Швед (Anna Szewd), Богуслав Сонік (Bogusław Sonik), Броніслав Вільдштайн (Bronisław Wildstein), Юзеф Баран (Józef Barań), Войцех Модельський (Wojciech Modelski), Марцін Маньковський (Marcin Mańkowski) та Єва Куліг (Ewa Kulig) намагалися втрутитися у розвиток подій.
Краків перед вибухом: опір, арешти та напруга 1980 року
Анна Швед організувала невеликий інформаційний пункт у квартирі Пелагії Потоцької (Pelagia Potocka), де поширювали новини про страйки та репресії по всій Польщі. Пізніше активіст Богуслав Сонік згадував, що студентів дуже засмучувало те, що у Кракові нічого не відбувалося. Тому юнаки й дівчата прагнули приєднатися до страйків за будь-яку ціну. Намагалися розповсюджувати листівки, але вони не виправдали сподівань.
Діяльність молоді не залишилася поза увагою служби безпеки. На початку серпня учасників Краківського студентського комітету Павла Вітковського (Paweł Witkowski), Вацлава Сікору (Wacław Sikora) та Єжи Годека (Jerzy Godek) заарештували за те, що вони йшли вулицею, вигукуючи провокаційні гасла. А 12 серпня Анну та Анджея Метковських (Anna, Andrzej Mietkowski) затримали під час перевезення до Кракова 3500 примірників незалежної опозиційної робітничої газети “Робітник” (Robotnik).
Історія Ришарда Майдзика
Лише середина серпня принесла довгоочікувану для молоді надію. Учасник подій, робітник підприємства “Ельбуд-Краків” (Elbud-Kraków) Ришард Майдзик (Ryszard Majdzik) пізніше згадував: для нього поштовхом до дій стала новина про заворушення у Гданську. А ще слова батька про те, що Краків отримав шанс перемогти уряд мирним шляхом. Тоді він написав записку-попередження керівництву заводу про свою солідарність із робітниками Узбережжя та оголосив зупинення роботи на 4 години. О 7:00 ранку Майдзик поклав декларацію на токарний верстат і розпочав страйк у самотності.
Одразу ж здійнявся галас. Секретар партійної організації Мечислав Мардила (Mieczysław Mardyła) почав вимагати від страйкаря розпочати роботу та погрожувати. Однак той відмовився. Після цього до Ришарда приєднався найближчий колега Збігнєв Сікорський (Zbigniew Sikorski), потім – решта колективу. В їдальні підприємства робітники терміново скликали збори, і Ришард запропонував колегам підтримати корабельників на Узбережжі.
Страйк одразу проголосили, комітет очолив Ришард Майдзик. Ця новина миттєво долетіла до Гданська через Войцеха Модельського (Wojciech Modelski) зі студентського комітету солідарності. Гданська корабельня одразу ж повідомила через гучномовці, що промислове підприємство “Ельбуд-Краків” страйкує разом із ними. До речі, страйк на цьому підприємстві був найтривалішим тоді у Кракові й завершився лише у день підписання Гданських угод. Це стало яскравим доказом того, що навіть одна людина здатна запалити вогонь спротиву.
Коли зупинилася Нова Гута: страйк на заводі імені Леніна
Інформація, що надходила з узбережжя, нарешті розбурхала сталеливарний завод імені Леніна (Huta im. Lenina). Протест у Новій Гуті стартував 19 серпня під час нічної зміни у цеху №1 та у механічному відділі. По черзі зупинялися прокатні стани, дробарка, тонко-дротяний, гаряче-смуговий стани, конвертерний та сталеплавильний. Місто й завод завмерли у напрузі, бо кожен вимкнений верстат означав, що страйк набирає сили, а подальші дії могли зупинити весь сталеливарний гігант.
На початку вересня, після завершення перших етапів протесту, на заводі та у місті почали створювати консультаційні та інформаційні пункти, де робітники могли дізнатися, як організовувати нові профспілки. Ситуація залишалася критичною: продовження страйку загрожувало зупинкою всього підприємства. 26 серпня відновилися перемовини з керівництвом, вимоги сформулювали та передали. Після обговорень і виконання частини умов робота на підприємствах Кракова та Нової Гути поступово відновилася.
Після страйків 1980: як змінилися Краків і Малопольща
Комітети, створені під час страйку у кожному департаменті, почали перетворюватися на робітничі ради та комітети, які 6 вересня обрали зі своїх представників комісію сталеливарних робітників. Вона представляла Незалежну самоврядну профспілку “Солідарність” сталеливарного заводу імені Леніна у новій підприємницькій структурі Кракова. Паралельно на початку вересня у приватних будинках та у Краківському клубі католицької інтелігенції почали діяти консультаційні пункти для тих, хто прагнув створювати нові профспілки.
Серед активних організаторів були:
- Ришард Майдзик;
- Анна Швед;
- Ян Франчик (Jan Franczyk);
- Францішек Грабчик (Franciszek Grabczyk);
- Адам Мацедонський (Adam Macedonski);
- Мечислав Метковський;
- Генрик Каркош (Henryk Karkoś).
15 вересня 1980 року відбулася велика зустріч представників 69 краківських та новогутських заводів, підприємств, наукових, дослідницьких, культурних та освітніх установ, уповноважених представляти Незалежну самоврядну профспілку “Солідарність” у своїх закладах. Протягом місяця у регіоні було створено 700 профспілкових організацій, і це стало початком “Карнавалу Солідарності” (Karnawał Solidarności) у Кракові та Малопольщі. Часом, коли місто та область наповнилися енергією протесту, єдності та нових можливостей.