Ім’я Яна Карського (Jan Karski) відоме всій Польщі, його вшановують у багатьох містах країни. Легендарний кур’єр Польської підпільної держави ризикував життям, проходячи через блокпости та лінію фронту у роки Другої світової війни. Книга Яна Карського “Історія таємної держави” (Historia Tajnego Państwa) стала його голосом для майбутніх поколінь – свідченням, яке нікого не залишає байдужим. У Кракові йому теж віддають належну шану. Лава діяча Яна Карського стоїть біля синагоги Ремуха (Synagoga Remuh) у Казімежі (Kazimierz), а пам’ятник у Старому Місті (Stare Miasto) щороку збирає чимало містян і туристів, пише krakowyes.eu.
Від Лодзі до дипломатії та перших уроків людяності
Ян від народження мав прізвище Козелевський, народився у 1914 році у Лодзі. Його родина була небагатою: батько Стефан працював ремісником, мати Валентина опікувалася господарством. Спочатку навчався в єзуїтській школі, потім – у гімназії імені маршала Пілсудського, де мав багато друзів серед єврейських дітей. Це суттєво вплинуло на погляди Яна. Після школи вступив на факультет права до Львівського університету, поєднував навчання з періодичними дипломатичними стажуваннями у Румунії, Німеччині, Швейцарії та Великобританії. У 1938 році, після завершення вищого курсу та складання іспиту з найвищим результатом, влаштувався на роботу до Консульського департаменту Міністерства закордонних справ. Там юнак вперше зіткнувся з жорстокою антиєврейською еміграційною політикою свого уряду. Дипломатична кар’єра, яка мала всі шанси стати блискучою, обірвалася разом із початком війни.
Про те, як юнак із Лодзі став легендою підпілля Варшави та Кракова
Як випускник кадетської школи запасних артилерійських офіцерів, Ян служив у 5-й кінній артилерійській дивізії в Освенцимі. Його бригада пройшла з важкими боями від Домброва до Замостя, де була розгромлена нацистами у вересні 1939 року. Спроба прорватися до Угорщини зазнала невдачі – неподалік Белжеця Ян потрапив у радянський полон. Він зірвав погони офіцера й видав себе за солдата, що врятувало життя. Полоненого внесли до списків радянсько-німецького обміну й відправили до табору у Радомі. Чимало товаришів, які потрапили разом із ним у полон, згодом стали жертвами Катинського розстрілу.
Після втечі Ян повернувся до Варшави. Там його зустрів брат Мар’ян, який і залучив до підпілля, За рекомендацією родича зійшовся з групою політичних соратників генерала Владислава Сікорського, які формували Політбюро та Центральний комітет незалежницьких організацій. Саме тоді Ян Козелевський став Карським, псевдонім народився у підпіллі Варшави та Кракова, а після війни залишився з ним назавжди.
Карський між окупацією і вигнанням: таємний кур’єр, який бачив усе
Ян отримав завдання відвідати території Третього рейху та СРСР. Візити до Лодзі, Кракова, Любліна, Львова й Познані дали змогу скласти цілісну картину умов окупації. Разом із братом Карський підготував детальний звіт, який через югославського дипломата передали польському уряду у вигнанні. Першу кур’єрську місію до Франції він розпочав у січні 1940 року, прямуючи через Словаччину, Угорщину, Югославію та Італію. В Анжері Карський оформив розгорнутий звіт, в якому систематизував зібрані спостереження, зокрема:
- умови життя населення під окупацією;
- загальну політичну ситуацію та громадські настрої;
- ставлення різних осередків до уряду у вигнанні;
- становище єврейського населення, зафіксоване у свідченнях і спостереженнях.
У своїх матеріалах Карський зазначав, що поляки інколи бездумно, а подекуди й свідомо сприяли гітлерівцям у переслідуванні євреїв. Його суворий і водночас стриманий аналіз згодом зазнав цензури: найгостріші формулювання пом’якшили, однак загальний зміст зберегли. У Франції Карський справив позитивне враження на генерала Владислава Сікорського та його оточення. Адже поставав не лише як кур’єр, а й як уважний аналітик нових структур Польської підпільної держави. Він ретельно вивчав політичні нюанси, прагнучи зберегти довіру й не стати інструментом внутрішніх протистоянь. Називав себе “сповідником, каналом між Варшавою та Парижем, охоронцем секретів і довіри”. Усі, хто співпрацював із Карським, відзначали бездоганне виконання покладених на нього завдань.
Карський і таємні канали підпільного Кракова
Друга місія Карського обірвалася ще на самому її початку. Активіста заарештували у Словаччині й передали гестапо. В’язниця стала для нього пеклом: тортури, страх розголошення секретів, відчай. Намагався накласти на себе руки, але невдало. Можливо, саме ця спроба врятувала Карського, бо незабаром нацисти перевели його до лікарні у Новому Сончі (Nowy Sącz). Там Яну вдалося встановити контакти з підпіллям. Організація втечі була спільною операцією Спілки збройної боротьби (Związek Walki Zbrojnej) та Польської соціалістичної партії у Кракові (Polska Partia Socjalistyczna). Наступні пів року Карський відновлював сили, ховаючись від окупантів.
У 1941 році він повернувся до підпільної роботи. У Бюро інформації та пропаганди Спілки збройної боротьби йому призначили фронт робіт у Кракові. Завдання були витонченими й невидимими: аналіз підпільної преси різних політичних течій, моніторинг іноземних радіостанцій, підтримка контактів між Генеральним штабом і політичними центрами. Пізніше Карський згадував, що його третьою функцією стала підтримка контактів між Генеральним штабом та окремими політичними центрами у країні. Іноді доручали налагоджувати зв’язки з окремими меншими політичними групами.
Ключі, секрети та голос польського підпілля
Карський був одним із небагатьох діячів, які глибоко знали тонкощі політичного життя підпілля. Саме тому у 1942 році йому доручили нову місію – до уряду у Лондоні. Від імені Політичного координаційного комітету Карський мав доставити важливу інформацію про окуповану Польщу та документи, водночас забезпечуючи зв’язок із різними організаціями. До завдань також належало:
- перевезення мікрофільмованих документів;
- передавання вимог політичних партій та повідомлень від інших організацій;
- складання окремих звітів на основі офіційних даних та спостережень.
У Лондоні Карський підготував окремий звіт, який уточнював попередні твердження історіографії щодо документів Армії Крайової про Варшавське гетто. Вже через багато років дослідження польського історика та Адама Пулавського (Adam Puławski) довели, що документи відправили іншим шляхом, а Карський перевозив лише ключі та листи. Він називав себе “живою грамофонною платівкою”. Після прибуття склав сотні сторінок звітів для уряду генерала Сікорського. За заслуги був нагороджений Срібним хрестом ордена Військової доблесті (Srebrny Krzyż Orderu Virtuti Militari).
Вогонь і тіні Кракова: місії Яна Карського
Варто згадати, що Карський багато мандрував Краковом та околицями міста, зокрема єврейськими кварталами під час своїх підпільних місій, щоб зібрати інформацію про євреїв. Його робота у Варшавському гетто та інших єврейських спільнотах була надзвичайно небезпечною, кожен крок міг стати останнім. Ян мусив ховатися від гітлерівців та радянських агентів, часто перетинав міста вночі, уникав облав і доносів, при цьому уважно фіксуючи деталі. Ці матеріали увійшли до його доповідей для уряду у вигнанні. Хоча Голокост не був головним завданням Карського як емісара, він став живим свідком трагедії, про яку прагнув розповісти світу.
У лютому 1944 року Карського відправили до США, де він читав лекції, публікував статті, вів радіопередачі та писав книгу “Історія таємної держави” (Historia Tajnego Państwa). Вона вийшла у листопаді 1944 року накладом 400 000 примірників. Серед нездійснених планів політика був фільм про підпілля, який планувала фінансувати польська діаспора. Ця книга стала живим документом, автобіографією емісара. Автор свідомо змінив деякі факти, замаскував реальність й уникнув тем польсько-радянського конфлікту, щоб не зіпсувати політичну лінію уряду у вигнанні.
Невидимий захисник Кракова та свідок історії
Карський не приховував, що відчував відповідальність за кожного, кого зустрічав у Варшавському гетто чи в єврейських громадах, які бачив під час своїх місій. І завжди підтримував польську діаспору, щоб пам’ять про цих людей не згасла. Останні роки життя Ян провів у США, продовжуючи боротися за правду, яку ніколи не міг забути. Цей діяч пішов у засвіти у 86 років, але залишив після себе не лише сторінки історії, а й приклад честі та непохитної відданості свободі.
У Кракові Ян Карський відомий як символ мужності підпільника та свідок Голокосту. На будівлі, де він працював під час Другої світової війни, встановлено меморіальну дошку, а освітні програми та лекції міста знайомлять молодь із його місіями й трагедією єврейських громад. Школи, наукові та громадські ініціативи використовують приклад Карського як урок відваги та відповідальності, нагадуючи: навіть у світі страху можна залишатися вірним принципам свободи, справедливості та людського співчуття.