Протягом багатьох десятиліть події січня 1945 року у Кракові пояснювали коротко й зрозуміло: місто зберегли радянські солдати. Цей образ повторювався з року в рік – на плакатах, у шкільних підручниках, під час ювілейних урочистостей – і поступово став звичним. За ним стояла проста й зручна історія: радянська армія увійшла до міста, Краків уникнув руйнувань, а все інше не вимагало додаткових пояснень. Такий наратив легко вписувався у повоєнну реальність, де минуле прагнули подати чітко й без складних запитань, пише krakowyes.eu.
Після 1989 року усталений образ почав змінюватися. Відкриті архіви, нові дослідження й жваві публічні дискусії поступово повертали подіям січня 1945 року їхню складність. Стала зрозумілою різниця між розгортанням великої військової операції та подальшим політичним осмисленням її наслідків. Саме тоді в істориків з’явилося питання, яке багато років залишалося без відповіді: де у цій історії пролягала межа між реальними подіями війни та їхнім післявоєнним тлумаченням?
Краківська операція 1945 року: перебіг подій
Професор Генрик Станьчик (Henryk Stańczyk) у своїй монографії “Краківська операція 1945” (Operacja krakowska 1945), опублікованій у 2001 році, докладно описав план наступу, який був затверджений на найвищому рівні радянського керівництва. У штабних документах все виглядало чітко й логічно: дві армії Українського фронту мали обійти Краків, замкнути коло навколо міста та завдати поразки 17-й гітлерівській армії, що утримувала його за сприяння важкої артилерії. Однак реальний перебіг подій швидко вніс свої корективи. На південному фланзі нацистські війська чинили жорсткий опір, а радянські підрозділи змушені були просуватися повільно – засніженими шляхами, через складний рельєф та гірські перевали. Коли 17 січня одна з армій наблизилася до Кракова з півночі, інша все ще вела бої на річці Дунаєць поблизу Рожнова (Równie). У ці дні місто завмерло у напруженому очікуванні, не знаючи, чи омине його масштабне зіткнення.
Дослідник Анджей Кароцький (Andrzej Karocki) звертав увагу на те, що згодом у публічному просторі сформувалося уявлення про “віртуозний маневр” Червоної Армії, який нібито забезпечив збереження Кракова від руйнувань. Цей образ активно поширювався у часи Польської Народної Республіки й використовувався для зміцнення радянсько-польських відносин. Водночас перебіг подій на початку 1945 року свідчив про значно складнішу військову ситуацію. Операція розгорталася без єдиного вирішального тактичного кроку, а місто жило в умовах невизначеності, очікуючи на подальший розвиток подій.
Краків в оточенні руїн
Станіслав Домброва-Кістка (Stanisław Dąbrowa-Kostka) у книзі “В окупованому Кракові” (W okupowanym Krakowie) ще у 1972 році писав: гітлерівці прагнули захиститися не лише від радянських військ, а ще й від Армії Крайової та руху Опору. Радянська армія просувалася на захід, залишаючи на шляху численні руїни. Міста падали під артилерійським вогнем, а Краків встояв майже без значних руйнувань. Питання, чому саме йому пощастило уникнути долі інших населених пунктів, протягом багатьох років залишалося предметом дискусій істориків.
Публіцист і політичний коментатор Лукаш Ясіна (Łukasz Jasina) відзначав, що радянська армія не мала на меті “обережне визволення” європейських міст. На відміну від західних союзників, які брали Париж чи Страсбург із мінімальними руйнуваннями, радянські війська діяли за принципом облоги: інтенсивні артилерійські обстріли й бомбардування залишали після себе жахливі сліди. На думку Ясіни, зруйновані Варшава та інші міста на сході Польщі потребували створення позитивного міфу про визволення. Саме у такому контексті постать маршала Івана Конева стала центральним елементом цієї легенди.
Таємниця неушкодженого Кракова
Яким насправді був той “визволений” Краків? У січні 1945 року радянські війська шикувалися вздовж Вісли й готувалися до масштабного наступу. План операції був складним та обміркованим: північний напрямок мав вести до Варшави, а південний – охопити промислові райони, зокрема Верхньосілезький басейн. Маршал Іван Конев пізніше згадував, що наприкінці грудня 1944 року відвідав Сталіна, і той червоним олівцем позначив на карті район Верхньої Сілезії, вимовивши одне слово – “золото”. Краків розташовувався лише за кілька кілометрів від цих заводів, тому наступ планували так, щоб місто залишилося цілим. Його збереження стало складником великої стратегічної гри.
Сталін цікавився виключно стратегічним аспектом операції: міста на союзних територіях мали залишатися цілими. Доля окремих польських міст склалася по-різному:
- Бидгощ (Bydgoszcz) і Торунь (Toruń) – уникли повного знищення;
- Гданськ (Gdańsk) – згорів уже через два тижні після захоплення радянськими військами;
- Гдиня (Gdynia), Познань (Poznań), Ченстохова (Częstochowa) – зазнали сильних руйнувань;
- Вроцлав (Wrocław) – постраждав найбільше.
А Краків залишився неушкодженим. Нацисти теж не руйнували місто, бо вважали його столицею Генерал-Губернаторства. Єдиним місцем, яке постраждало, став Вавельський собор. У ніч з 18 на 19 січня авіабомба влучила на площу Стефана Баторія (plac Stefana Batorego), пошкодивши каплицю святої Марії (Kaplica Świętej Marii). Офіційно це пояснювали прагненням не дати можливості втекти генерал-губернатору. Світлини пошкоджень підлягали цензурі, а після війни собор частково відновили коштом СРСР.
Як радянська пропаганда створила героя Кракова?
Після завершення Другої світової війни у Польщі з’явився міф про “спеціальні радянські операції”, які нібито врятували культурну спадщину Кракова. За цією легендою радянська армія ніколи не застосовувала артилерію чи авіацію проти вулиць і пам’яток міста королів. Паралельно ширилися розповіді про нацистські плани замінувати Краків – нібито радянські війська ліквідували цю загрозу. Телесеріали та художні фільми активно підтримували такий образ – як у Польщі, так і у СРСР. Прикладом став популярний серіал “Чотири танкісти та собака”, який формував у глядачів картину війни, де радянські війська завжди рятували польські міста.
Дослідник Лукаш Ясіна відзначав, що такі фільми демонстрували величезну різницю у сприйнятті завершення війни: у СРСР “визволення” Польщі виглядало як героїчний подвиг, а от у самих поляків воно не завжди викликало позитивні емоції. Міф про “врятований Краків” приховував сумну реальність: 99 % польських міст на шляху радянської армії до Берліна були зруйновані. Легенда поширювалася й навколо постаті маршала Івана Конева, який командував наступом через Краків та Верхню Сілезію на столицю Німеччини. Міф про його роль був настільки сильним, що у 1955 році Конев отримав почесне громадянство Кракова, а у 1987 році у місті встановили пам’ятник. Проте у 1991 році, на прохання Національної ради, монумент демонтували.
Що запам’ятали краків’яни?
У XXI столітті міф про “визволення Кракова” остаточно розвіявся. Натомість мешканці міста стали частіше згадувати реальні події: арешти під час гітлерівської окупації, підняття польських прапорів на вежі ратуші та на Вавельському замку, відновлення польських шкіл, а також відкриття Театру Словацького через кілька тижнів після прибуття радянських військ.
Дослідник Лукаш Ясіна наголошував: важливо не забувати головне – Краків залишився неушкодженим наприкінці війни. Незалежно від того, чи думав Конев про порятунок ренесансних пам’яток, чи його цікавили шахти у Забже (Zabrze), Катовіце (Katowice), Хожуві (Chorzów) та Битомі (Bytom), руйнування міста королів стало б тяжким ударом для країни. Важко уявити, якою була б польська культура та національна спадщина, якби після Другої світової війни довелося відбудовувати ще одне велике місто поряд із Варшавою.
Краків без міфів
Збереження Кракова у січні 1945 року пояснювалося насамперед холодним стратегічним розрахунком, а не героїчним “визволенням”. І ця правда виявилася значно цікавішою за багаторічний міф. Сучасні дослідження подій січня 1945 року відкрили історикам несподівані сторони Кракова: виявилося, що історія не завжди така, якою її малювали на плакатах.
Там немає героїчних міфів – тільки стримані факти, помірковані рішення та конкретні вчинки. Сучасний Краків отримав шанс переглянути оцінку того, що сталося: місто не “врятоване”, а вціліле у роки війни. Для Польщі ці аспекти стали уроком у вмінні відокремлювати легенди від реальності та цінувати справжню спадщину. І саме завдяки правдивим історіям Краків зміг відмовитися від чужих міфів і створити свої власні.