У всіх містах, які побували у нацистській окупації, є свої чорні сторінки історії. Однією з таких сумних дат стало для польського Кракова 6 листопада 1939 року, коли заарештували професорів Ягеллонського університету. Німецька окупаційна адміністрація запросила їх на зустріч, щоб обговорити плани Третього Рейху стосовно майбутнього вищої освіти у Польщі. Викладачі прийшли добровільно, сповнені надії, що нова влада дозволить університетові й надалі успішно працювати. Але це була жахлива пастка, у нацистських документах вона значилася як операція “Sonderaktion Krakau”, пише krakowyes.eu.
Історії виживання та відданості
У той страшний день 6 травня 1939 року нацисти схопили 180 науковців, які складали еліту краківського світу. Зібраних професорів і викладачів поставили перед фактом: їх депортують до концентраційного табору. Шанованим людям не надали права на пояснення чи заперечення, операція відбувалася з холодною жорстокістю. Науковців, серед яких було багато краків’ян похилого віку, били ногами, принижували, викидали з аудиторій, де вони до того дня викладали.
Зневажених і скривавлених чоловіків переправили до тюремних казематів Вроцлава, а згодом – до табірного пекла Заксенхаузена. У таборі смерть підкрадалася вночі у вигляді голоду, тремтячих кінцівок, побоїв, холодного бетону. Зима була нестерпною, в’язні вмирали не тільки від хвороб, а й від принижень. Тим часом ці люди чимало зробили для науки Кракова і всієї Польщі, у кожного були свої вагомі заслуги, які варто згадати окремо.
Історик права Станіслав Естрайхер
Станіслав Естрайхер (Stanisław Estreicher) – блискучий історик права, колишній ректор, наукову діяльність присвятив вивченню історії німецького та польського права, досліджував розвиток політичних і правових доктрин, займався бібліографічною та редакторською працею. Досліджував середньовічну правову культуру, зокрема судові установи та звичаї франконського походження. Особливу увагу приділяв вивченню впливу німецького права на формування польського за часів середньовіччя. Був редактором “Польської енциклопедії”, яку випускала Польська академія знань, відкрив та ввів у науковий обіг найстаріший збірник привілеїв і статутів Кракова, який став цінною пам’яткою польського права.
Психіатр Євген Бжезицький
Досвідчений невролог і психіатр Євген Бжезицький (Eugeniusz Brzezicki) був автором 116 наукових праць, написаних польською, німецькою та французькою мовами. Він охопив широку палітру тем: від тонкощів неврології та досліджень екстрапірамідної системи до глибоких розвідок у сфері психіатрії. Особливу увагу приділяв типології особистості, вивченню перебігу шизофренії та пошуку ефективних методів її лікування. Навіть описав рідкісну форму хвороби, при якій зміни особистості, зумовлені недугою, виявляються не руйнівними, а соціально конструктивними. Його дослідження не лише збагачували психіатричну науку, а й відкривали нові простори у розумінні складної природи людської поведінки.
Онколог Станіслав Цехановський
Фахівець із ракових захворювань Станіслав Цехановський (Stanisław Ciechanowski) був ініціатором досліджень у сфері фізичного виховання при Ягеллонському університеті – галузі, яка на той час лише почала набувати наукового значення. Справжній прорив у його кар’єрі стався у 1896 році, коли видав фундаментальну працю “Про гіпертрофію передміхурової залози”. Цей науковий трактат, перекладений кількома мовами, здобув міжнародне визнання й закріпив за автором статус світового авторитету в галузі урології. Вивчав і класифікував онкологічні захворювання, провів багатовимірний аналіз причин і умов виникнення раку.
Його наукова діяльність отримала широке визнання, Цехановський був почесним членом цілої низки авторитетних установ: від Польської академії мистецтв і Варшавського медичного товариства до медичних і натуралістичних товариств Санкт-Петербурга, Праги та міжнародних академій боротьби з туберкульозом. Вже перебуваючи у похилому віці, сильно хворів і до арешту, а після табору його сили згасли остаточно.
Порятунок для обраних
Лише під тиском світової громадськості нацисти змушені були поступитися. Завдяки протестам Беніто Муссоліні та Ватикану, у лютому 1940 року із Заксенхаузена звільнили 101 ув’язненого з краківських професорів, кому було понад 40 років. Серед них був і професор Станіслав Цехановський, який попри підірване здоров’я, продовжував викладати підпільно, хоча й усвідомлював, що кожна його лекція може стати останньою. Однак у таборі залишилося ще чимало вчених, люди, які звикли вивчати рецептуру ліків, анатомію риб, мікроби чи очне дно, мусили виживати на межі. Але навіть у таборі деякі з них не зрадили своє покликання. Наприкінці 1941 року нацисти випустили з табору смерті й інших краківських викладачів, яким пощастило вижити.
Ректор Ягеллонського університету Генрик-Фердинанд Гоєр
Цього вченого шанобливо називали титаном анатомії, він був засновником польської школи порівняльної анатомії. Найстарішого в’язня акції “Sonderaktion Krakau” звільнили у грудні 1939 року з остраху перед світовим осудом. Але й тоді Генрик-Фердинанд Гоєр (Henryk-Ferdynand Hoyer) не зрадив свою справу, керував аптекою при шпиталі для військовополонених у Кракові. А після війни знову викладав, тільки вже на аграрному факультеті.
Фармаколог Юзеф Гано
Молодий науковець, асистент кафедри фармакології Ягеллонського університету Юзеф Гано (Józef Hano) до Другої світової війни вивчав механізми розвитку виразкової хвороби. У таборі став лікарем для в’язнів, виготовляв ліки з того, що вціліло серед руїн цивілізації. Коли у січні 1941 року його звільнили, повернувся до Кракова – не як жертва, а як борець. У роки окупації викладав на підпільному фармацевтичному факультеті, після війни здобув звання професора, очолив кафедру фармакології Інституту фармакології Польської академії наук.
Епідеміолог Юзеф Костжевський
Цього краківського професора колеги характеризували як дослідника з гострим розумом, його знання фактично врятували чоловікові життя. Юзеф Костжевський (Józef Kostrzewski) вийшов із табору через 3 дні після арешту, бо нацистам були потрібні фахівці, здатні зупинити можливі епідемії. Пан Юзеф працював у лікарні святого Лазаря, врятував чимало життів, а ще таємно викладав разом із своїми колегами. Коли завершилася Друга світова війна, практику не полишив, працював у лікарні паралельно з науковою діяльністю.
Мікробіолог Ксаверій Левкович
Цьому вченому теж пощастило: його випустили зі Заксенгаузена у лютому 1940 року. Ксаверій Левкович (Ksawery Lewkowicz) повернувся з хворим серцем та опухлими ногами, але навіть у такому стані продовжував підпільно вести лекції для студентів-медиків. Ще до війни презентував 96 наукових публікацій, написаних польською, англійською, німецькою та французькою мовами, перші наукові розвідки висвітлювали основи профілактики малярії, Левкович одним із перших запропонував радикальний на той час метод лікування малярії хініном. Чимало праць присвятив вивченню епідемічного менінгіту, туберкульозу, ревматичним захворюванням. Після війни повернувся до лікарської практики.
Розум проти тиранії
Краківські професори під час війни не лише вижили, а й не дозволили забрати в себе найцінніше – свободу думати, творити, лікувати, викладати. За ними не ходили натовпи шанувальників, про них не створювали телесюжети, але кожен їхній крок варто оцінити як щоденний акт мужності. Їхні історії – хроніки боротьби інтелекту з насильством, які стали зразком відчайдушного опору польських патріотів. Кожен із цих людей міг зламатися, бо мав право на втому, але краківські герої вистояли. І навіть за колючим дротом не втратили себе, залишившись чудовими викладачами, лікарями та вченими.