Друга світова війна залишила чимало незагоєних ран. Однією з чорних сторінок історії різних країн стало знищення представників єврейської національності в роки нацистської окупації. Але разом з тим жахливі випробування виявили багато прикладів шляхетності та людяності, коли пересічні мешканці рятували приречених, ризикуючи власним життям. Таких сміливців Ізраїльський інститут “Яд Вашем” почав відзначати після війни почесною нагородою “Праведник народів світу”. Є в цьому переліку і поляк Рудольф-Штефан-Ян Вайгль. Видатний вчений, науковець, професор Ягеллонського університету в Кракові врятував сотні тисяч життів своїм винаходом – вакциною від тифу. Цей препарат допоміг вижити багатьом в’язням Варшавського та Львівського гетто й учасникам Опору, які отримували ліки нелегально, пише сайт krakowyes.eu.
Дитинство та юність майбутнього вченого
Рудольф-Штефан-Ян Вайгль народився у 1883 році у Пшерові в австрійській родині. Батько загинув, коли хлопчику було 2 роки, його виховував вітчим Юзеф Тройнар. Поляк за національністю, викладач Стрийської гімназії привіз родину до міста Ясло, де Рудольф ріс у польському оточенні. Юнак здобув освіту в Університеті імені Яна Казимира у Львові, обрав біологічний факультет. Після навчання талановитий випускник став асистентом одного з професорів університету. Рудольф зацікавився науковою роботою, і його успіхи дозволили йому здобути ступінь доктора наук у молодому віці. У 1913 році він отримав звання приват-доцента на кафедрі зоології та порівняльної анатомії. У юнака був шанс стати відомим трансплантологом, але всі плани зруйнувала Перша світова війна.
У пошуках рятівної вакцини
Коли почалася війна, Вайгля мобілізували як паразитолога, ця робота була йому добре знайома. Тоді не менш страшним, ніж кулі став висипний тиф, який знищував людей сотнями. Завдяки власній кмітливості вчений зумів використати у ролі лабораторних тварин вошей, вивчив всі аспекти зараження та одужання. Вайгля одразу ж перевели на посаду професора до Університету імені Яна Казимира у Львові, де протягом подальших 20 років він продовжував свої дослідження. Поява нової вакцини сколихнула весь світ, про препарат дізналися, коли були врятовані бельгійські місіонери, які боролися з тифом у Китаї. А разом із ними – й тисячі місцевих мешканців.
Поступово вдалося налагодити виробництво вакцини, її потребували всі країни. До Львова почали приїздити вчені з усього світу, щоб дізнатися таємниці лабораторії Вайгля. За допомогою вакцини Рудольф зміг подолати епідемії тифу у кількох воєводствах Польщі. У 1930 році молодий дослідник отримав винагороду від батьківщини – Командорський хрест Ордену відродження Польщі. Ще однією великою партією врятованих стали люди в Абіссінії, де тривала Друга італо-ефіопська війна. За велике відкриття у 1938 році Вайгля нагородили бельгійським орденом Леопольда та орденом святого Георгія Великого від Папи Римського Пія ХI, обрали почесним членом Нью-Йоркської та Бельгійської академій наук. Поступово інститут Вайгля став найважливішим науковим центром боротьби з тифом не лише в Європі.
Нова влада – нові зміни
Коли у 1939 році Львів увійшов до складу Радянського Союзу, влада більшовиків забажала налагодити виробництво вакцини у великих масштабах. Навіть створили для цього всі умови, але плани знову зруйнувала війна, цього разу – Друга світова. У червні 1941 року Львів вже захопили нацисти. Власне, Рудольф-Штефан-Ян Вайгль був німцем за народженням і міг би оформити документи, щоб і надалі керувати інститутом, але не став цього робити. Коли на нього почали тиснути представники окупаційної влади, натякаючи на долі розстріляних колег, вчений відповів, що вони мають сприймати його як польського професора. А вбити чи залишити живим – немає значення, бо біологу явище смерті добре знайоме. Нацисти відступилися, бо їм був потрібен професор та його відкриття. Але помстилися тим, що Німеччина не підтримала кандидатуру Вайгля на Нобелівську премію у 1942 році. Однак вчений тим не переймався. Він залишився працювати науковим керівником інституту і продовжував свою роботу.
Порятунок для приречених
У Вайгля залишилося право на розв’язання кадрових питань інституту, чим він уповні скористався. Прагнучи врятувати колег і видатних польських вчених, він оформив їх як донорів для годування тифозних вошей, що було необхідно для дослідів. Загроза знищення була реальною, тільки в ніч із 3 на 4 липня нацисти розстріляли 25 польських професорів разом із родинами. Вайгль вивів з-під удару багатьох науковців, зокрема і таких відомих на весь світ львівських вчених, як математик Стефан Банах, психолог Ян Крейц, географ Євген Ромер. А ще донорам давали картки, гроші, що давало шанс вижити. Від мобілізації захищало посвідчення співробітників інституту, який належав німецькій армії. Але пан Вайгль подбав не лише про своїх знайомих.
Оскільки нацисти змогли налагодити виготовлення вакцини, частину препаратів працівники лабораторії з допомогою професора примудрялися вилучити й таємно передати до Варшавського та Львівського гетто під приводом забору крові у хворих. Невеликі партії переправляли й до партизанських загонів. Відомий польсько-єврейський піаніст і композитор Владислав Шпільман згадував, що професор Вайгль та його вакцина стали знаменитістю Варшавського гетто, символом доброти у морі жаху, який вирував навколо. Пізніше мемуари Шпільмана стали основою відомого фільму Романа Поланського “Піаніст”. Історики підрахували, що завдяки мужності професора вдалося врятувати понад 5000 людей лише з науковців і студентів Львова. А ще ж були тисячі в’язнів гетто.
Випробування після війни
Коли радянські війська пішли у наступ, нацисти вивезли інститут Вайгля до Польщі, де професор намагався працювати. Але у 1945 році після визволення країни від гітлерівців інститут припинив існування, і Рудольф Вайгль перебрався до Кракова. Там влаштувався завідувачем кафедри в Інституті загальної мікробіології Ягеллонського університету і таки продовжив займатися виробництвом протитифозної вакцини. Нововстановлена комуністична влада йому не заважала, але й не довіряла. Бо коли вченого вже вкотре номінували на Нобелівську премію у 1948 році, то надіслали листа до Нобелівського комітету, в якому звинуватили Вайгля у співпраці з нацистами. Оскільки були доведені факти, премію вченому знову не дали.
Навіть членство Польської академії наук професору не запропонували. І хоча пан Вайгль зумів чимало зробити для медичних кіл Кракова, його відсторонили від роботи у мікробіологічному інституті й дали місце викладача кафедри біології Медичного університету у Познані. Там він і працював до 1951 року, доки не вийшов на пенсію. Втім, професор ніколи не шукав слави, вона сама його знаходила. Він продовжував брати участь у конференціях в Європі та Радянському Союзі, хоча звинувачення у колабораціонізмі, які закидала радянська влада, давалися взнаки. Можливо, якби не злісні випади комуністичних можновладців, Вайгль міг би подарувати світові ще не одне відкриття. Але склалося, на жаль, інакше. Після виходу на заслужений відпочинок професор оселився у місті Закопане і провів там останні роки життя. Помер він у серпні 1957 року.
Не загрожує забуття
Так, заслуги професора Вайгля у порятунку тисяч людей у роки Другої світової війни радянські можновладці згадати не бажали. Як і те, що його вакцина подарувала життя багатьом не лише в’язням гетто, а й польським партизанам Армії Крайової. Можливо через те, що тема Голокосту була не популярною, а свідчення врятованих польських вчених – ненадійними, бо то були буржуазні елементи. Однак залишилися у професора довоєнні відзнаки від інших країн та отримані на батьківщині. А ще одну цінну нагороду отримали вже нащадки професора у 2003 році. Ізраїльський інститут “Яд Вашем”, який займається дослідженням та увічненням пам’яті Голокосту, надав Рудольфу Вайглю звання “Праведник народів світу”. Його отримують ті, хто у роки Другої світової війни рятував від знищення представників єврейської національності. Відзнаку вручили онуці професора Крістіні Вайгль-Альберт.
Не забули про талановитого вченого й у медичних колах Європи, бо ще за життя пан Вайгль мав чимало послідовників та шанувальників. І у XXI столітті в Україні та Польщі проводилися конференції, присвячені його діяльності, куди приїздили десятки вчених з різних країн, які вважали себе послідовниками справи відомого медика-науковця. Талановитого вченого, котрий врятував людство від страшної хвороби, а тисячі людей – від жахливої смерті в гетто.