За роки російсько-української війни Краків став одним з європейських міст, де українські волонтери зробили для України більше, ніж дозволяють сухі зведення новин: збирали допомогу для фронту, опікувалися біженцями, переконували світ не втомлюватися від війни. Серед них – українська волонтерка Христина Потапенко (Krystyna Potapenko) з Кракова, яка встигає поєднувати кілька ролей одразу. У липні 2023 року її відзначили медаллю II ступеня “За сприяння військовій розвідці України” за внесок у підтримку країни та співпрацю з гуманітарними та оборонними установами. Юристка, координаторка міжнародних проєктів, поетка, перекладачка й фахівчиня з польсько-української співпраці – для Христини це не перелік посад, а щоденна робота в умовах війни, яка давно вийшла за межі України, пише krakowyes.eu.
Від Судової Вишні до Кракова
Ще задовго до повномасштабного вторгнення молода юристка координувала міжнародні ініціативи, які допомагали тим, хто опинився на узбіччі суспільства. Серед них – проєкт Woman Innovation Network, спрямований на підтримку жінок в Україні, Грузії та Білорусі, WIEM, що сприяв інтеграції мігрантів у європейські спільноти. Окрема історія – проєкт Future4Refugees, співзасновницею та реалізаторкою якого дівчина стала вже у Кракові, куди перебралася у 2012 році.
Народилася Христина Потапенко у невеликому містечку Судова Вишня на Львівщині. Журналістам розповідала, що мала дійсно щасливе дитинство — тепле, сповнене любові, книжок і цікавого навчання. До школи пішла у 5 років – вже вміла читати й рахувати, щодня влаштовувала вдома імпровізовані поетичні вечори, декламуючи вивчені напам’ять вірші. Батько ще й навчив малу добре грати у шахи. Після школи, яку закінчила зі золотою медаллю, дівчина довго обирала між літературою, історією та правом. Зрештою перемогла юриспруденція, бо, на думку Христини, ця професія забезпечувала внутрішню опору у складні часи.
Крок у світ, крок у боротьбу
Христина вступила на юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Навчання не завадило творчості: вона писала матеріали для університетської газети, опікувалася наукою, вела студентський гурток з історії держави та права, а на третьому курсі почала публікувати власні вірші. Краків з’явився в її житті у 2012 році, коли Христина отримала стипендію на навчання в аспірантурі Ягеллонського університету. Польща тоді відкрила освітні програми для іноземців без польського походження, і Потапенко стала однією з тих, хто цим шансом скористався. Знання польської мови й досвід навчання у школі польського права допомогли швидко інтегруватися у нову спільноту.
А потім прийшов 2013 рік, і з ним – і Революція Гідності. Христина тоді мешкала у Кракові, але не змогла залишатися осторонь. За її словами, мовчати не дозволила родинна історія: прадід був хорунжим Української Галицької Армії, а родина зазнала переслідувань та еміграції за радянських часів. З перших днів Майдану разом із колегами Потапенко організовувала у Кракові допомогу протестувальникам: збирали теплі речі, ліки, кошти. Згодом вони опікувалися пораненими, яких лікували у Польщі: шукали для них житло, милиці, інвалідні візки, супроводжували на реабілітацію.
Діти, Майдан і передчуття війни
У 2015–2018 роках Христина Потапенко долучилася до ще одного важливого напрямку – допомога дітям загиблих і поранених воїнів АТО. Разом із фондом “Здійснити мрію” (Zrealizować Marzenie) організовувала для дітей тижневі поїздки з України до Кракова: екскурсії, походи, зустрічі з психологами. За лаштунками:
- тонни паперової роботи;
- логістика;
- пошук житла й транспорту.
Але головним для волонтерки було інше – подарувати маленьким українцям відчуття безпеки й тепла.
Про те, що російсько-українська війна неминуче увійде у нову фазу, Христина здогадувалася давно. Аналіз подій, матеріалів іноземної преси, зокрема текстів німецького видання “Bild”, ще у 2021 році дав зрозуміти: агресор не зупиниться. У січні 2022 року сумнівів у Потапенко вже не залишилося. А 23 лютого – за день до того, як світ дізнався, що почалася російсько-українська війна в її повномасштабному вимірі, – Христина перерахувала гроші українським волонтерам, бо відчула: вони дуже знадобляться. Вже 24 лютого у Кракові сформувалася фейсбук-група “Допомога Україні” (Pomoc Ukrainie). Запити сипалися щогодини – і з фронту, і з тилу. Так стартував новий, найінтенсивніший етап волонтерського шляху Христини Потапенко.
Волонтерка на лінії життя
Її фронт був тихим і майже невидимим. Юридичні дозволи, безпекові питання, перемовини з державними органами України та Польщі, контакти з військовими та лікарями – все це стало роботою Христини. Складна логістика постачання – праця, де немає публічних оплесків, але від неї залежить не одне життя. Перші тижні злилися для волонтерки у безперервний марафон:
- постійні сигнали телефону;
- фури з допомогою;
- термінові запити з фронту.
Спала уривками. Перший вимушений вихідний дівчина змогла влаштувати лише 7 квітня. Того дня читала новини про загиблих захисників і не могла стримати сліз.
Команда Потапенко працювала принципово без посередників. Жодних розподільчих центрів чи переадресації: запит – пошук – доставлення. Допомогу надсилали безпосередньо у військові підрозділи, польові шпиталі, лікарні Дніпра, Харкова, Миколаєва, Львова, “Охматдит”. Однією з найбільших перемог стало для волонтерки доставлення спеціальних однокамерних мішків для цільної крові до Центру крові Львівської лікарні святого Пантелеймона. Такого обладнання в Україні не було через складні дозвільні процедури.
Мільйони, дрони та “котики Христі”
Завдяки підтримці представників польського посольства у Бельгії та двох польських підприємців вдалося не лише привезти ці мішки, а й придбати дорогі холодильники для зберігання крові. Тільки цей проєкт приніс лікарні допомогу на сотні тисяч злотих. Загалом же для Збройних Сил України за час російсько-української війни команда залучила мільйони. З логіки фронтових потреб народилася й акція “Озброюємо Україну” (Zbroimy Ukrainę). Спочатку йшлося про бойовий гелікоптер, але кількагодинна розмова з українським полковником розвідки змінила фокус: Україні був потрібен медичний гвинтокрил для евакуації поранених.
Кампанія, інтерв’ю з польськими військовими експертами, зокрема генералом Романом Польком (Roman Polko), підтримка колишнього посла Польщі в Україні Яна Пекла (Jan Piekło) дали результат – мільйон злотих. Поки тривало дооснащення гелікоптера, Христина паралельно знаходила й доставляла амуніцію, дрони, приціли, генератори, пальне, навіть корисні дрібнички, які на фронті необхідні. Військові назвали себе “котиками Христі” й стали для волонтерки другою родиною.
УкрАртХаб як опора для українців у Кракові
Краків для Христини Потапенко – не лише війна та фронт. Вона доклала чимало зусиль для створення УкрАртХабу – простору для дітей-біженців, які навчаються за українською програмою, займаються мистецтвом, мовами, спортом, поки їхні батьки працюють. У центрі багатьом українцям допомогли знайти роботу. Паралельно в УкрАртХабі:
- реалізовували міжнародні проєкти для мігрантів;
- будували професійні мережі;
- запускали бізнеси;
- опікувалися культурною дипломатією, перекладами, поезією.
Історія Христини Потапенко може здатися історією “залізної леді”. Але насправді це – доля звичайної українки, яка втомлюється, плаче, іноді зачиняється від світу, щоб відновити сили та душевну рівновагу. А потім знову повертається до роботи. Бо її тримає не лише обов’язок, а й віра. Віра в людей, Україну, перемогу.