Коли наприкінці ХІХ століття Краків вибухнув новими ідеями про права жінок, місто поступово перетворилося на поле, де щодня переписували правила гри. В університетських коридорах почали з’являтися жінки, які вже не збиралися залишатися в тіні. Саме такі особистості перетворили Краків на осередок емансипованої енергії, пише krakowyes.eu.
Таким голосом стала Габріела Баліцька (Gabriela Balicka) – одна з перших польських жінок-депутаток: спочатку у Законодавчому сеймі у 1919 році, а потім у трьох каденціях Сейму Другої Речі Посполитої у 1919–1935 роках від Національно-народного руху. Простір для наукових відкриттів і громадської діяльності вона знайшла в Ягеллонському університеті у колі прогресивних мислителів.
На початку шляху
Габріела народилася у травні 1867 року у Варшаві. Її дитинство було сумним і швидкоплинним: виповнилося лише 7 років, коли померла мати, 17 – як пішов у засвіти батько. Але дівчина не здалася. Брала участь у благодійних зборах, навчалася в інтернаті Краєвських, потім поїхала до Женеви. Там здобула ступінь бакалавра природничих наук, а вже у 1893 році захистила докторську дисертацію з анатомії та систематики рослин. Тоді мало хто у Польщі чув про жінок із такими досягненнями.
Після навчання залишилася у Женеві й поринула у науку, а через рік вийшла заміж за одного з засновників польської молоді “Zet” Зигмунта Баліцького. Подружжя перебралося до Мюнхена, де Габріела продовжила наукові дослідження. Її стаття вийшла у 1899 році у науковому журналі “Флора” (Flora). Водночас співпрацювала з радикально феміністичним журналом “Stern”, прагнучи довести, що освіта дівчат – не розкіш, а необхідність.
Компанії у Дембніках
У 1898 році родина Баліцьких оселилася у Дембніках (Dębniki) поблизу Кракова. Там Габріела взяла під опіку дітей сестри, яка разом із чоловіком пішла з життя. Але наукової кар’єри не полишила. Баліцька активно співпрацювала з професором Емілем Годлевським-старшим (Emil Godlewski), результатом їхньої роботи стали плідні наукові статті про білкову речовину та роль фосфору у живленні рослин. Ці матеріали були опубліковані у збірнику праць Академії мистецтв і наук у Кракові. Водночас викладала в Ягеллонському університеті.
Квартира Баліцьких у Дембніках стала справжнім центром інтелектуального життя Кракова. За спогадами сучасників, найчастіше Габріела вела дискусії з видатним польським політиком, публіцистом і громадським діячем Романом Дмовським (Roman Dmowski). Головними темами були емансипація, освіта жінок та подружні обов’язки. Ці зустрічі перетворювали домівку на осередок живої дискусії, де політичні та освітні теми перепліталися з особистими історіями й стратегічними планами.
Друзі знали Габріелу Баліцьку як надзвичайно розумну, енергійну та працелюбну жінку. Вона уважно слухала, аргументовано сперечалася, пропонувала власні ідеї, залишаючись відкритою до нових методів. Численні опосередковані свідчення її сучасників та істориків підтверджують, що будинок Баліцьких був місцем, де народжувалися ідеї та формувалися плани, які впливали на національне й суспільне життя тогочасної Польщі.
Діяльність у місті королів
У Кракові Баліцьку знали як науковицю та наставницю. Ця жінка змогла довести, що розвиток рослин залежить від їхнього доступу до хімічних речовин. Вона влаштовувала експерименти у теплиці Саксонського саду, демонструючи студентам те, як азот, фосфор і залізо впливають на квіти. Життєва енергія, обережна вимогливість і відданість справі робили цю жінку помітною навіть у світі, де права належали чоловікам.
Час, проведений у Кракові, став для Баліцької фундаментом для майбутньої політичної кар’єри. Там вона навчилася поєднувати науку та громадську роботу, заклала основи авторитету, який пізніше дозволив стати однією з перших жінок у Законодавчому сеймі й боротися за освіту та права дітей. Про неймовірну працездатність Баліцької пізніше згадувала й її онука – Маріанна Лютославська.
Сейми, закони та боротьба за права жінок
Коли Габріела Баліцька з’явилася на політичній арені, це стало викликом для багатьох поляків. У 1919 році вона увійшла до Законодавчого сейму, це ім’я швидко стало відомим серед тих, хто слідкував за політичним життям Варшави та Кракова. Вона представляла Національний виборчий комітет Демократичних партій й одразу взялася за найскладніше – освіту, права дітей та соціальні реформи. Лекції та виступи Баліцької завжди були чіткими, виваженими, сповненими емоцій, що змушувало прислухатися до кожного слова.
Депутатка не уникала суперечок. Вона критикувала урядові реформи, які шкодили освіті та правам вчителів, відстоювала право дітей на державну опіку, вимагала обмеження продажу алкогольних напоїв і контролю над його споживанням. У її промовах завжди відчувалася особиста відповідальність, бо ця жінка знала ціну втратам і труднощам. Колеги відзначали її гострий розум, наполегливість та здатність працювати без перепочинку. Депутат-націоналіст Анджей Вежбицький (Andrzej Wężykowski) згадував Баліцьку як “товариша по роботі, з яким можна провести власний іспит совісті”, підкреслюючи повагу, яку вона здобула у Сеймі.
Сила слова та дії
У 1922–1930 роках, під час другого терміну парламентських повноважень, Баліцька залишилася єдиною жінкою від націоналістичної партії. Вона виступала проти закриття кафедр, застосування тілесних покарань у школах і суворого контролю над освітянами, дбала за національну освіту та збереження культурної спадщини. Для цієї діячки політика була не абстракцією, а інструментом справедливості, який мав реально змінювати життя людей на краще.
Навіть під час свого останнього терміну у Сеймі вона не зупинилася. Її полем для боротьби стала критика реформ міністра Януша Єнджеєвича (Janusz Jędrzejewicz), законів про шкільну систему та приватну освіту. Ця політикиня відстоювала кожну кафедру, кожного вчителя, кожну дитину, нагадуючи, що політика – це не лише бюрократія, а й відповідальність за долю нації. Її внесок у становлення національної освіти та захист соціально вразливих верств населення став зразком того, як жінка може стати голосом, який формує країну.
Політика, війна, пам’ять
Після 1935 року Габріела Баліцька поступово відійшла від політики. Коли розпочалася Друга світова війна, була змушена шукати прихистку подалі від міської метушні й знайшла його у тихому панському будинку в Гурці Народовій (Górka Narodowa) біля Кракова. Там жила у важкі часи окупації, спостерігаючи за змінами у світі, який колись так активно намагалася будувати. Після війни Краків став її справжньою домівкою, містком, де минуле й сьогодення злилися у спогадах про науку, громадську роботу та політичну боротьбу.
У лютому 1962 року Габріела Баліцька пішла у засвіти, її поховали на Раковицькому цвинтарі, серед тихих алей, які дихали історією міста, котре вона так любила. Пані Баліцька залишилася в історії Польщі не лише як активна депутатка. Вона стала символом активної жіночої участі у політиці, прикладом того, як розум, відданість справі та особиста мужність здатні перетворити політичну арену на місце, де вирішується майбутнє народу. Її робота у сеймі Кракова та Варшави довела: коли жінка бере слово у політиці, вона може змінити реальність. Наполегливість Баліцької перетворювала сухі парламентські зали на арену, де вирішувалася доля людей. Саме тому її присутність у політиці була не символічною, а життєво необхідною.