У 1937 році Краків, як одне з найбільших і найважливіших міст Другої Речі Посполитої, жив у складній атмосфері соціальних та політичних змін. Це був час, коли Польща натрапила на економічні труднощі, безробіття та напружену політичну ситуацію. У такому середовищі криміногенна ситуація у місті, як і у багатьох інших частинах країни, залишалася доволі складною, пише krakowyes.eu. 31 серпня у самому серці Кракова – Середмісті – відбулися події, які викликали широкий резонанс. Спалахнула стрілянина, під час якої мешканці Кракова та безпосередні учасники інциденту відчули себе героями популярних тоді фільмів про гангстерів.
Тінь Чикаго над Вавелем
У вересні 1937 року Краків, який звик до спокійного ритму університетського життя й туристичних маршрутів, відчув себе центром кримінальних подій. Газети відкрито писали про те, що загроза гангстерських сцен існує вже не тільки на екранах кінотеатрів. І хоча офіційні джерела намагалися применшити масштаб подій, зростало відчуття, ніби насильство, яке здавалося суто кінематографічним, більше не має меж. Постріли вулицями Кракова не були частиною сценарію, але саме тоді, восени 1937 року, містяни вперше відчули, як зникла межа між кіноекраном та реальністю.
Варто згадати, що тоді у Кракові буденне життя мирно співіснувало з прихованими загрозами, а за фасадом історичних будівель і культурних подій ховалася реальність соціальної нестабільності, наростальної злочинності та політичної напруги. Найпоширенішими злочинами були крадіжки, грабунки, дрібні шахрайства. Через економічні труднощі багато людей, особливо з бідніших районів міста, намагалися вижити за будь-який спосіб. Газети час від часу писали про затримання злодіїв, зломників і шахраїв, які діяли як поодинці, так і в організованих групах.
Криміногенна ситуація у місті
Посилювали злочинність у Кракові й політичні конфлікти. У 1937 році як і в інших польських містах, відбувалося чимало демонстрацій, зіткнень між представниками різних політичних угруповань, а також між активістами та поліцією. Частими були насильство, арешти та поранення. Поліція, намагаючись тримати ситуацію під контролем, діяла рішуче, часто вдаючись до сили, особливо у випадках, коли йшлося про політичні акції.
Давалися взнаки й антисемітські настрої, які дедалі виразніше проявлялися у тогочасному польському суспільстві. У Кракові, де існувала велика єврейська громада, траплялися напади на єврейські крамниці, на вулицях спалахували сутички і навіть бійки. Влада на такі випади фактично не реагувала, що тільки підсилювало напруження у суспільних настроях. Крім того, бракувало досвідчених поліціянтів. Те, що проблема злочинності залишалася актуальною ц потребувала системного підходу, який на той час держава не могла повністю забезпечити, підтверджує й статистика злочинності у Кракові, звіти того часу збереглися в архівах та польських національних установах.
Втеча, що завершилася вбивством
На вулицях міжвоєнного Кракова того серпневого вечора життя раптом почало нагадувати кримінальну драму з кіноекранів. Увечері до майстерні 87-річного виробника парасольок Яна Козеровського (Jana Kozierowskiego), розташованої у районі вулиць Любич, Радзівілловська та Потоцького (сучасна Вестерплатте), увійшли двоє незнайомців. Вони ввічливо заявили, що хочуть полагодити парасольку. Потім один із чоловіків запропонував Козеровському цигарку, а інший раптом накинувся з ременем і спробував задушити. Однак жертва виявила неочікувану мужність: вирвавшись із рук нападників, покликала на допомогу, сполошивши околиці. Злочинці втекли, але за ними вже біг парасольник із собакою, здіймаючи тривогу.
Гонитва привернула увагу перехожих і поліціянтів. Двоє правоохоронців, серед яких був констебль Кароль Закшевський (Karol Zakrzewski), кинулися за втікачами, які мчали через Планти у бік залізничного вокзалу. Закшевський майже схопив одного з них, але злочинець вихопив пістолет і вистрілив у поліціянта, поранення стало смертельним. Напарник загиблого відкрив вогонь у відповідь, а разом із ним до переслідування долучився молодий писар Тадеуш Яворський (Tadeusz Jaworski). Він діяв блискавично: озброївшись палицею, яку вихопив у перехожого, наздогнав пораненого у ногу злочинця, вдарив його по голові й повалив на землю. Той вже не пручався, і його затримали. Невдовзі стало відомим ім’я бандита, це був 32-річний Станіслав Желязни (Stanisław Żelazny), який 10 липня утік із в’язниці у Жешуві разом із 14 іншими в’язнями.
Коли закон наздоганяє револьвер
Було здійснено щонайменше 18 пострілів, загинули двоє: поліціянт Кароль Закшевський і випадковий свідок – офіціант ресторану “Дворек” Марцін Ґондек (Marcin Gądek). Ще один правоохоронець, офіцер Стефан Щуцький (Stefan Szczucki) отримав поранення у гомілку. А тим часом другий нападник зник. Як з’ясувалося згодом, у метушні він застрибнув на візок торговця товарами, приставив револьвер до голови візника і втік у напрямку вулиці Коперника. Пошуки тривали понад два тижні, аж доки випадковість знову не втрутилася в гру. Поліціянти Станіслав Копачинський (Stanisław Kopaczyński) та Людвік Голда (Stanisław Kopaczyński) прийшли заарештовувати шахрая в одну з квартир на вулиці Чарновєйській у районі Кроводжа.
Шахрая не знайшли, але у квартирі виявили молодика без документів, який назвався торговцем худобою з вулиці Велицької Ришардом Бреннером (Ryszard Brenner). Правоохоронці вирішили супроводити чоловіка до головного відділку поліції на вулиці Семирадського. Підозрюваний не чинив опору, спокійно дозволив себе обшукати. Та коли майже дійшли до відділку, він раптом вихопив зброю та почав стріляти. Констебль Станіслав Копачинський загинув на місці, а Людвік Голда був важко поранений.
Два пістолети і шість кварталів страху
Ці постріли стали початком масштабної поліційної операції, яка швидко перетворилася на одну з найінтенсивніших погонь у міжвоєнній історії Кракова. Почувши стрілянину, з будівлі дільниці вибігли озброєні поліціянти. Нападник кинувся тікати вулицею Ленартовича, стрибнув на кінну платформу, що проїжджала повз, і, погрожуючи водієві спробував втекти у бік вулиці Мазовецької. Правоохоронці ж зупинили автомобіль марки “Татра” на розі проспекту Словацького й Лобзовської та наказали водієві переслідувати злочинця. До операції долучилися також мотоцикліст Броніслав Демковський (Bronisław Demkowski) та дві поліційні автівки.
Маршрут втечі охопив майже всю Кроводжу. Втікача бачили на вулицях Мазовецькій, Рацлавицькій, Казімежа Великого, Попеля (сучасна Кронікажа Галла), Леа, Чарновєйській, Меховській та вздовж Блоні аж до П’ястовської. Він двічі відкривав вогонь, поліціянти стріляли у відповідь. Усе це відбувалося на очах шокованих мешканців міста. Фінальна сцена розгорнулася в яру біля гори святого Броніслава. Бандита оточили з усіх боків, коли до переслідування приєдналися солдати з казарм на Костюшковому кургані. Але взяти його живим не вдалося через шалений опір.
В’язниця, втеча, вулиця
Загиблим виявився 28-річний уродженець Тарнова Арон Шварц, спільник Станіслава Желязни, разом вони організували втечу з в’язниці у Жешові. Саме Шварц намагався задушити парасольника Козеровського, старий упізнав нападника. Слідство так і не встановило, як Шварц отримав зброю. Висунули версію, ніби пістолет йому передали на вулиці вже після арешту, інакше при обшуку її б виявили. Суд відбувся 19 листопада 1937 року, на лаві підсудних опинився лише один злочинець – Станіслав Желязни.
Перед присяжними виступали суддя Юзеф Стемпньовський (Jozef Stępniowski), прокурор Владислав Клімчик (Władysław Klimczyk) та адвокат Артур Круг (Artur Kruh). Захист вимагав огляду місця трагедії та повторної експертизи куль, які спричинили смерть офіціанта Марціна Ґондека. Існувала версія, ніби його міг застрелити констебль Щуцький. Але експертиза чітко довела: смертельну кулю випустив Желязни. Процес відновився 4 грудня. Прокурор у своїй промові заявив, що цей злочинець був небезпечним задовго до втечі, і на виправлення не здатен. Суд погодився: винен у вбивстві, у спробі вбивства, у збройному нападі.
Без права на помилування
Це була історія, що закарбувалася в архівах, газетах і пам’яті міста як символ міжвоєнної доби – стрімкої, кривавої, безжальної. Попри очевидний вирок, адвокат Артур Крух використав усі доступні юридичні засоби, аби оскаржити рішення суду, що прирекло Станіслава Желязного на смерть. Долучилася навіть Цивільна канцелярія Президента Республіки Польща – між нею та Окружним судом у Кракові велося інтенсивне листування. Але зусилля виявилися марними. У березні 1938 року за скоєний злочин Станіслава Желязного стратили.
Так завершилася історія злочинця, чиє ім’я ще довго згадували у звітах поліції, газетних шпальтах і кримінальних архівах як синонім жорстокості, відчаю та приреченої боротьби зі справедливістю. Ця кривава історія, що розігралася на вулицях міжвоєнного Кракова, вийшла далеко за межі кримінальної хроніки. Вона зруйнувала ілюзії безпеки, спокою та міського порядку, драматичні події серпня та вересня 1937 року – пограбування, гонитва, смертельні постріли – вразили мешканців не лише Кракова, а й всієї Польщі.
Реальна історія краківського терору
Але найголовніше – цей випадок поставив перед владою незручне запитання: наскільки вразливою може бути система, коли їй кидає виклик пара злочинців, озброєних відчайдушністю, хитрістю та пістолетами? Поліція продемонструвала рішучість, хоча й втратила кількох своїх найкращих працівників. Громада ж втратила свою наївну впевненість, що насильство не може прорватися крізь фасади кав’ярень, театрів і вулиць. Желязни і Шварц не стали символами “злочинного генія” – радше, трагічним нагадуванням про те, що за кожною розкритою кримінальною справою стоїть не лише холодна статистика, а й кров, страх та боротьба.
Цей випадок денної злочинності у Кракові став переламним: держава жорсткіше взялася за в’язничну систему, змінила підхід до розшуку втікачів, і, найголовніше – змусила суспільство усвідомити, що злочинність не зникає у кінотеатрах разом із титрами. Вона часом стукає у двері. І від того, як їй відповідають, залежить, як житимуть містяни: під захистом закону чи у полоні страху.