До першого парламенту Польщі після відновлення незалежності увійшли 8 жінок, які фактично стали національними героїнями на ті часи. Їх називали депутатками, членками парламенту, а іноді з іронією – просто “жінками”. Та попри упередження, ці восьмеро стали першопрохідницями, однією з сміливиць була Зофія Морачевська (Zofia Moraczewska). Вона увійшла до парламенту у січні 1919 року як представниця від Краківського округу. Розроблений виборчий закон, який дозволив жінкам голосувати і бути обраними, набрав чинності лише за два місяці до виборів – у листопаді 1918 року. Цей історичний документ підписав її чоловік – прем’єр-міністр Єнджей Морачевський. І сталося завдяки чималим зусиллям мужньої пані Зофії, пише krakowyes.eu.
Життя заради ідеї
Коли у 1873 році у Гостковських народилася донька Зофія, мало хто міг передбачити, що дівчинка з професорської родини стане однією з найактивніших діячок у справі польської жіночої емансипації. Сім’я була інтелігентною, відкритою до нових ідей, тому діти постійно чули розмови про рівність, прогрес та науку. Відомий професор Львівської політехніки Роман Гостковський прищепив доньці цінності, які згодом сформували її політичне та громадське кредо. Становленню Зофії сприяло й навчання у Львові – Вищому науковому жіночому закладі імені Вікторії Недзялковської. Там поширювалися не лише знання, а й ідеї про незалежну Польщу, освіту для жінок.
А ще дівчина багато читала. Позитивістські твори Елізи Ожешкової, Марії Конопницької, ідеї Дарвіна, Спенсера, Бакла й Кропоткіна відкрили їй, що соціальна справедливість – не абстракція, а справа рук тих, хто готовий діяти. Після завершення навчання Зофія працювала вчителькою. У 1892 році зустріла молодого інженера Єнджея Морачевського, їхній шлюб став нетиповим для тієї епохи – заснований на партнерстві, спільних поглядах і мріях. Так, у побуті діяли традиційні ролі, але у світогляді – рівноправність. Згодом Морачевська згадувала, як вони з чоловіком обговорювали власні спостереження і мріяли, що все життя боротимуться з невіглаством і бідністю.
Біль, боротьба, вибір
І ці мрії стали дійсністю. Подружжя часто переїжджало, бо Єнджей будував залізниці у Галичині та на Балканах. А Зофія не просто слідувала за ним, а й долучалася до справ: разом із дружинами робітників організовувала кооперативи, пекарні, швейні майстерні. В одній із таких шили однострої для легіонів Пілсудського, в інших – таємно зберігали зброю, придбану під час збройних рейдів. Їхній дім часто використовували як сховище для зброї, при цьому пані Зофія майстерно уникала обшуків.
1907 рік став новим поворотом у житті подружжя Морачевських. Єнджея обрали депутатом до віденського парламенту від Польської соціал-демократичної партії Галичини та Сілезії, і родина переїхала до Стрия. Морачевські долучалися до патріотичної агітації, підтримували створення стрілецького руху Юзефа Пілсудського, який тільки починав формуватися. З початком Першої світової війни Єнджей вступив до Польських легіонів. Зофія залишилася сама з трьома дітьми, та навіть у таких обставинах не відступила. У 1916 році очолила Жіночу лігу Галичини та Сілезії, надавши організації чітку лінію, прихильну до Пілсудського. Австрійська влада погрожувала їй репресіями, але Зофія не злякалася.
Перша депутатка
11 листопада 1918 року настав довгоочікуваний для Польщі день, коли країна знову здобула незалежність. Для Морачевської це була не лише політична перемога, а й результат громадської праці. Того ж року вона очолила Об’єднану жіночу лігу, а вже в січні 1919 року балотувалася до Сейму від Краківського округу. Пані Зофія увійшла до парламенту як єдина депутатка-соціалістка. Така довіра від краків’ян була невипадковою. У Кракові Морачевська брала активну участь у розвитку жіночого руху та емансипації. Працювала як учителька, пропагувала освіту для дівчат, виступала за активну участь жінок у громадському житті. Її зусилля сприяли зростанню жіночої свідомості у місті, зокрема щодо ролі жінки у політиці.
Під її впливом у Кракові зміцнилася мережа жіночих організацій, які боролися не лише за гендерну рівність, а й за соціальні та трудові права. У місті, де на межі століть змагалися ідеї монархізму, соціалізму й консерватизму, саме Морачевська змогла згуртувати жінок різних переконань заради спільної мети – боротьби за рівність. Для неї парламентська діяльність стала природним продовженням усього попереднього шляху. Вона співпрацювала з Політичним клубом прогресивних жінок, виступала з трибун, подавала законодавчі ініціативи. Її перша інтерпеляція, подана 5 березня 1919 року, стосувалася саме рівноправ’я жінок. Політикиня вважала, що має подвійний обов’язок: з одного боку – працювати над загальними для всіх депутатів питаннями, а з іншого – боротися за права жінок, які довго були позбавлені голосу у політиці.
Жінка, яка не боялася боротися
Попри активну та впливову парламентську діяльність, 26 вересня 1922 року Зофія Морачевська подала у відставку. Ймовірною причиною такого кроку стала загибель сина на фронті радянсько-польської війни. У цей час жінка пішла з політичної арени й присвятила себе родині, зупинилася у селі Сулєювеки, де родина Морачевських мешкала поруч із Юзефом Пілсудським. Проте спокій не означав бездіяльність. Морачевська завжди була активісткою, тому продовжувала працювати у жіночому русі: очолювала Жіночу спілку громадянської праці, згодом – Жіночу соціальну самодопомогу. Ці ініціативи стали її відповіддю на виклики міжвоєнного часу – бідність, безробіття, відсутність соціального захисту.
У листопаді 1930 року, після восьмирічної перерви, вона повернулася до великої політики – цього разу як депутатка Сейму від Безпартійного блоку за співпрацю з урядом (BBWR). І хоча її політична позиція дещо змінилася, боротьба за гідність і права жінок та соціальну справедливість залишалися у пріоритеті. Під час нацистської окупації Зофія та Єнджей Морачевські активно підтримували кооперативний рух, що був тісно пов’язаний із підпільною боротьбою. Зофія входила до керівництва сулейовекського кооперативу, працювала у Комітеті допомоги жертвам війни, докладаючи зусиль для підтримки постраждалих у ті складні часи. У роки Другої світової війни загинули її чоловік та діти, але ця мужня жінка продовжувала боротьбу.
Борчиня, яка змінила польську політику
Після війни пані Зофія відійшла від політики, проте не припинила громадської активності: долучилася до створення Енциклопедії польського жіночого руху – важливого джерела для історії фемінізму у Польщі. Нова влада Польської Народної Республіки ставилася до неї з певною лояльністю – перш за все як до вдови першого соціалістичного прем’єр-міністра країни. Зофії повернули будинок, який раніше був конфіскований нацистськими окупантами. Втім, вона зберігала обережність щодо комуністичного режиму, хоча й сподівалася, що його політика принесе користь робітникам. Зофія Морачевська померла у 1958 році, під час так званої “гомулковської відлиги” – періоду короткочасного пом’якшення політичної ситуації у Польщі.
Вже у віці 73 років Зофія Морачевська видала невелику брошуру під символічною назвою “Мій заповіт. Написано всім польським жінкам у 1945 році” (Mój testament. Pisany do ogółu Kobiet Polskich w r. 1945), де залишила світові не лише спогади, а й заклик – пацифістський, глибоко людяний і феміністичний. Особливо політикиня підкреслювала, що якби могла почати своє життя спочатку, то віддала б усі свої думки та душу цій справі, бо завжди найбільше прагнула, щоб хоч колись польські жінки очолили універсальний рух відродження.
Забута героїня польської емансипації
Попри всі досягнення та вплив, який вона мала у вирішальні моменти історії Польщі, у XXI столітті ім’я Зофії Морачевської майже зникло з суспільної пам’яті. Фактично іменем Зофії і Єнджея Морачевських названа тільки школа у Сулєювеках. І все ж таки її приклад залишається нагадуванням про те, що справжня боротьба не завжди триває на парламентській трибуні. Інколи вона відбувається у тіні – за рівність, гідність, людяність. І саме таку боротьбу вела Морачевська до свого останнього дня.
Вона жила в епоху, коли жінки лише починали входити у публічний простір, і не просто увійшла туди сама, а й відчинила двері іншим. І коли світ знову шукатиме моральних орієнтирів, постаті на кшталт Зофії Морачевської нагадають: зміни не народжуються з промов, їх творять люди. Такі, як ця мужня політикиня, яка завжди поєднувала ідеали з дією, а слова – з життям. І саме в цьому – її справжній заповіт жінкам майбутнього.