Навесні 2024 року Краків, місто королів і поетів, опинився на роздоріжжі. Після понад двох десятиліть безперервного правління Яцека Майхровського мешканці вперше за тривалий час отримали реальний шанс на перезавантаження. Дехто боявся, що нове означатиме хаос, інші сподівалися на позитив. У підсумку Краків обрав. Переможцем виборів став Олександр Мішальський – депутат Сейму від “Громадянської платформи”, людина, яку у місті добре знали, але до останнього не сприймали як борця за владу. Проте саме це певною мірою й визначило його перевагу, пише krakowyes.eu.
З любові до рідного Кракова
Олександр Мішальський народився у березні 1976 року у Кракові – місті, з яким ніколи не розривав зв’язок. Його мати була викладачкою, батько – інженером. Змалку виховувався у середовищі, де цінували розум, працю і відповідальність. Вивчав право, міжнародні відносини та управління в Ягеллонському університеті.
Його шлях у політику не був кар’єристським. Навпаки, Олександр починав із малого – локальних ініціатив, участі в житті районів, підтримки громадських проєктів. У 2010 році став депутатом міської ради, зосередившись на питаннях транспорту, екології, доступності та прозорості адміністрації. Попри те, що у 2019 році його обрали до Сейму, молодий політик не відірвався від Кракова: брав участь у місцевих обговореннях, не уникав складних тем.
Чесність замість гасел
Передвиборча кампанія Мішальського була протилежністю до стандартного польського політичного шоу, де не було гучних ефектів, гіперболізованих обіцянок чи популістських маніфестів. Претендент на мерське крісло говорив про повсякденне життя: маршрутки, забудову, зелені зони, квартири для молоді, ціни на оренду, дитячі садки. У дебатах політик не атакував, а пояснював, його стиль був антиполітичним, і це спрацювало. У другому турі виборів Мішальський здобув перемогу, яку чимало містян назвали голосуванням не за людину, а за інший підхід до міста.
Формула міста Мішальського
Однією з головних цінностей, які цей політик задекларував, була ідея Кракова як дому – не арени для бізнесу чи розваг, а простору для гідного життя. У 2025 році за сприяння Мішальського почала діяти нова екологічна зона: старим дизельним автомобілям заборонили в’їжджати до центру міста. Це рішення далося непросто – проти виступали водії, підприємці, навіть частина депутатів. Але мер не відступив. Натомість запровадив пільги: знижки на громадський транспорт, програми для купівлі електровелосипедів, нові веломаршрути. Сам Мішальський приїхав на відкриття цієї зони на велосипеді. Без супроводу і без камер.
Реалізацією ще однієї обіцянки пана Олександра стала боротьба з “бетонізацією” Кракова. У місті накопичилося безліч скандальних дозволів на забудову: у зелених зонах, історичних районах, на берегах Вісли. Новий мер розпочав ревізію інвестицій, було заморожено десятки проєктів, переглянуто правила містобудування, введено обмеження для забудовників. Мішальський заявив, що місто є простором життя, а не товаром, тому будувати треба не більше, а краще. І це рішення підтримали мешканці.
Курс на зміни
Програма Олександра Мішальського передбачала ще один революційний крок – цифровізацію. За кілька місяців після виборів Мішальський запустив “Краків 2.0” – універсальний застосунок для мешканців. Паркування, транспорт, сплата податків, відгуки, скарги – все стало доступним у кілька кліків. Бюджет міста перетворився з PDF на сайті на інтерактивну візуалізацію, коли кожен краків’янин міг побачити, куди йдуть кошти платників податків. Не приховував Олександр Мішальський і декларацію на майно.
Важливі кроки зробив цей політик у вирішенні одного з болючих питань Кракова – оренди, для молодих спеціалістів житло було занадто дорогим. Мішальський вирішив не гратися у грандіозні проєкти з мільярдними обіцянками, натомість запустив просту й точну програму муніципального співфінансування оренди для молодих родин. Він ініціював податок на короткострокову оренду житла (типу Airbnb), а отримані кошти спрямував на підтримку незалежних театрів, виставок і міських художників.
А ще Мішальський запустив у Кракові поетичні артвагони, на площах з’явилися оригінальні перформанси та інсталяції. Так простір міста знову став майданчиком для вираження. Фактично обраний мер зумів поєднати твердість реформатора з легкістю сучасного комунікатора, використовуючи власні амбіції не для піару, а для рідного міста.
Особисте життя без драми
Попри публічну роль, мер Кракова досить стриманий щодо свого приватного життя. Відомо, що він одружений, має сина, мешкає у звичайній багатоповерхівці неподалік центру Кракова. У вихідні часто гуляє сам або з родиною. Не соромиться зупинитись біля кав’ярні, поговорити з продавцем газет або сфотографуватись із випадковим туристом. Ці деталі, хоч і дрібні, створюють образ не політичного лідера, а живої людини. Можливо, саме цього й бракувало в образі міської влади – щирості, присутності, людяності.
Як дракон зник із Вавеля
Надовго запам’ятали краківяни оригінальний піар-хід Мішальського у травні 2025 року. На офіційному міському сайті повідомили, що зник багатовічний символ Кракова – Вавельський дракон, інформацію підтвердив підпис мера. Продемонстрували світлину без скульптури. Ще з’явився пост пана Олександра у соцмережах з проханням повідомити мера особисто, якщо хтось побачить дракона. На кілька годин у Кракові запанувала химерна суміш паніки й захвату. Одні бігли до Вавельської гори – перевірити, чи справді зникла бронзова скульптура, інші терміново оновлювали сторінки у соцмережах, аби переконатися, що це не жарт.
Виявилося, що бронзовий дракон на місці, а повідомлення – ретельно зрежисована акція міської влади, яка вирішила підтримати Польщу на “Євробаченні”. Точніше – учасницю від Польщі Гаю Гурську, у 2025 році її відправили на конкурс захищати честь країни. Зображення дракона прибрали зі світлини за допомогою сучасних технологій. Потім Мішальський написав, що отримав листа від викрадачів, які вимагали голосів за Гаю. Ідея була проста й геніальна водночас – зробити з Краківського дракона героя соцмереж. А з виборів на “Євробаченні” – інтерактивну пригоду.
Мер, що випустив дракона
Це була не просто PR-акція, а міське сторітелінгове диво. Усього за кілька годин новина про зникнення дракона розлетілася національними медіа, туристи почали шукати дракона у власних архівах світлин, а діти записували відео з пошуків. До речі, Гая подякувала меру за “магічну мобілізацію”. Для Кракова ця історія стала більше ніж жартом. Вона нагадала, що місто – це не лише камені, музеї та вежі, а ще й міф, який можна і треба оживляти.
Мішальський, відомий своєю стриманістю, раптом розкрився з іншого боку, продемонструвавши, як міфологія може працювати на сучасність. У часи, коли політики зазвичай уникають жартів, боячись втратити імідж, мер Кракова вчинив інакше і виграв. Бо поставив на краківську культуру, де історія, гумор, містика і щирість завжди тісно переплетені. Потім газети писали, що, можливо, після історії з драконом Краків ще отримає цілу серію урбаністичних пригод – з QR-квестами, віртуальними скарбами чи навіть фестивалем вогню на вулицях Старого Міста.
Урок Кракова
Історія Олександра Мішальського – це не лише про успішну кампанію. Це історія довіри, коли зміни стали не гаслом, а фактом. Мішальський довів, що не революціонер, а гарний системний реформатор, який намагається працювати поступово, через переконання, а не через насильницький злам. Його мерство деякі журналісти вже назвали еволюцією, якої потребував сучасний європейський мегаполіс. Що ж, можливо, у часи, коли політика більше нагадує гру з недовірою, Краків подав важливий сигнал не лише для Польщі, а й для багатьох країн Європи: іноді вистачає, щоб один чесний голос пролунав достатньо гучно, і місто зміниться. А потім крок за кроком починається нова гра і нова ера.