22 січня 1863 року – дата початку Січневого повстання на території колишньої Речі Посполитої, це був масштабний збройний виступ проти російського самодержавства. Його гасло “За нашу і вашу свободу” стало символом спільної боротьби поляків, литовців, українців і білорусів за незалежність та права національних спільнот у межах Російської імперії. Коли у січні 1863 року спалахнуло повстання, Краків – місто на перехресті імперій – став не лише глядачем, а й важливим складником у ланцюжку допомоги повстанцям. Через його вулиці проходили ті, хто наважився кинути виклик системі, а у кам’яницях та храмах тривала робота, про яку не знали австрійці, пише krakowyes.eu.
Причини Січневого повстання
Причиною повстання стало зростання політичних утисків, посилення русифікації та масова мобілізація до царського війська. У січні 1863 року конфлікт переріс у збройну боротьбу, яка охопила не лише територію Польського королівства, а й частини сучасних Литви, Білорусі та України. Але попри широку підтримку у суспільстві, повстанці не могли зрівнятися силами з регулярною армією Російської імперії. Це добре розуміли лідери повстання Людвік Мерославський (Ludwik Mierosławski), Мар’ян Лангєвич (Marian Langiewicz) і Ромуальд Траугутт (Romuald Traugutt). Відіграло своє значення й те, що у колі ініціаторів відбувся розкол на 2 політичні напрями: “білих” та “червоних”, які по-різному бачили майбутнє польської державності.
Далася взнаки й слабка активність селян, які отримали землю згідно з царськими наказами, і втручатися у новий перебіг подій не бажали. Західні держави також не надали очікуваної допомоги. Після придушення повстання багатьох керівників стратили, але останні бої тривали до весни 1865 року. Після знищення заколотників Російська імперія розпочала новий етап репресій і русифікації, що призвело до ліквідації залишків автономії Царства Польського.
Позиція Кракова та Галичини
У той час, як у Польському королівстві посилювався тиск імперії, Краків і Галичина перебували в іншій політичній ситуації. Ослаблення Австро-Угорської монархії сприяло пом’якшенню цензури та розширенню прав для поляків. З 1860 року польська мова знову стала мовою адміністрації й політики, повернулася до освітніх закладів, прикладом тому – Ягеллонський університет. Краків відіграв важливу роль у підтримці бунтівників, коли спалахнуло Січневе повстання: у місті діяли пункти вербування добровольців, активісти налагоджували постачання зброї, амуніції, продуктів. Працювала підпільна друкарня, де виходили важливі звернення та проводилися наради повстанських лідерів. З Кракова вирушали збройні загони під керівництвом генерала Зигмунда Йордана та Юзефа Грековича. Найвідомішими були “Zuławi śmierci”, які складалися переважно з галицької молоді.
Повстанський Краків
Коли відбулося Січневе повстання, до міста приїздили ті, хто стояв на чолі визвольного руху. Серед них – Людвік Мерославський, один із перших керівників, який після кількох невдач був змушений повернутися до Кракова. За ним прибули командувач Краківсько-Сандомирської області Мар’ян Лангєвич та новий лідер повстання Ромуальд Трауґутт. Таким чином центр підготовки непомітно перебазувався у Краків, місто стало майданчиком для обговорення подальших кроків у збройній боротьбі, яка з кожним тижнем вимагала дедалі більше зусиль.
Краків не був лише транзитом у планах заколотників, тут активно працювали над забезпеченням повстанців, допомагали зброєю, боєприпасами, ліками. Постачання здійснювалося як завдяки закордонним закупівлям, так і через місцеве виробництво. У місті діяли кілька цехів і складів, де виготовляли патрони, а заводи Зеленєвського навіть намагалися налагодити виготовлення гармат. Така діяльність не залишилася непоміченою: коли цей факт став відомий владі, фабрику виключили з російського ринку, що негативно позначилося на виробництві. У монастирях та приватних будинках працювали імпровізовані шпиталі, а громадські комітети організовували догляд за пораненими.
В’язниці, шпиталі, серця
Окремий, похмурий розділ історії Січневого повстання – масові арешти, у краківських в’язницях опинилися не лише повстанці, а й ті, хто їм допомагав. У місті діяла розгалужена мережа в’язниць та слідчих ізоляторів, одним із таких пунктів стала колишня школа верхової їзди “Під капуцинами” (Pod kapucynami), яку переобладнали для утримання арештованих. Серед найвідоміших в’язниць значився у списках і монастир святого Михайла, де був ув’язнений відомий краківський драматург та публіцист Міхал Балуцький. За переказами, зворушений долею товариша по неволі, саме там він написав пісню “Góralu, czy ci nie żal” – сумну сповідь про вигнання, яка згодом стала одним із символів польської туги за свободою.
Перебували в’язні й у Телеграфному будинку на Канонічній вулиці, в оборонному форті “Варшавська люнета” (Fort “Luneta Warszawska”) і навіть у замку Вавель, який тимчасово переобладнали для потреб військових. Керівника повстання Мар’яна Лангєвича деякий час тримали у військових казармах замку. Тільки з 1865 року напруження у місті почало спадати. Однак поразка залишила по собі важкий слід: громадська активність зникла, а бойовий настрій поступився розчаруванню. Попри це, завдяки автономному статусу Кракова, пам’ять про події 1863–1865 років збереглася, місто стало одним із осередків вшанування ветеранів та підтримки національної ідеї.
Вулиці, що говорять
У XXI столітті Краків зберіг багато інших місць на мапі, пов’язаних із цим повстанням. Одне з них – будинок біля Раку (kamienicy pod Rakiem) на Шпитальній вулиці, де вербували добровольців. Неподалік – костел Капуцинів (kościoła Kapucynów), де збиралися повстанці, там зберігається меморіальна дошка на честь Трауґутта – подарунок від його доньки. Церква Успіння Пресвятої Діви Марії була тоді місцем патріотичних богослужінь і маніфестацій. У готелі “Саскі” (Saskim) на Славковській (Sławkowskie) вулиці діяла польова лікарня. Саме тут було проголошено Лангєвича керівником повстання. Після битви під Меховом повстанці тимчасово переховувалися у костелі кармелітів на П’ясеку.
Готель “Під Чорним Орлом” (Pod Czarnym Orłem) на Посельській (Poselskiej) вулиці колись був штабом краківської конспіративної влади, відомої як Головний краківський суд. На Головному ринку в будинку “Під Золотою Головою” (Pod Złotą Głową) жив командир міста Адольф Александрович (Adolf Aleksandrowicz). Збиралися змовницькі наради і у палаці Кшиштофорів (Pałac Krzysztofory). На розі вулиць Шевської та Ягеллонської розташовувався пороховий завод, де в серпні 1863 року стався трагічний вибух, який забрав життя 5 людей, зокрема дворічної Люди Круліковської (Ludkę Królikowską) . Її похорон на Раковицькому цвинтарі перетворився на символічну акцію спротиву. У костелі Босих Кармелітів (kościele Karmelitów Bosych) на Раковицькій вулиці встановили меморіальні дошки на честь Рафала Калиновського (Rafał Kalinowski) та Адама Хмеловського (Adam Chmielowski) – ченця й художника, відомого як брат Альберт.
Повстанці серед краків’ян
Після поразки повстання чимало його учасників залишилися у Кракові. Один із них – власник відомого Турецького дому на розі вулиць Длугої та Пендзіхової Артур Райський (Artur Rayski). А Адам Роговський (Adam Rogowski) став убогим жебраком, щоб збирати пожертви для ветеранів повстання, пізніше його увіковічили у вітражі “Бог Отець – Стань” (Bóg Ojciec – Stań się) у францисканському костелі. Для тих, хто жив у злиднях і потребував допомоги, у 1901 році на вулиці Біскупя (Biskupie) створили спеціальний прихисток. Це був двоповерховий будинок із садом, шпиталем та майстернею. Згодом, у 1920 році, він перейшов під опіку держави й став притулком вже для ветеранів Першої світової війни та польсько-більшовицької кампанії. У 1983 році на фасаді будівлі встановили меморіальну дошку.
У тіні Вавелю
З роками краків’яни неодноразово поверталися до спогадів про ті події – на сценах, у храмах, публічному просторі. У Старому театрі відзначали річниці повстання, у Костелі піарів (Kościół OO. Pijarów) щороку служили меси за загиблими. На Раковицькому цвинтарі є братська могила учасників Січневого повстання та обеліск на честь подій 1863–1864 років. У військовій частині цвинтаря неподалік вулиці Прандоти (Prandoty) встановлені знакові плити на згадку про ветеранів тих подій.
Один із найзворушливіших символів пам’яті – валун на вулиці Олеандри (Oleandry) , який нагадує про тих, хто після поразки опинився на засланні у Сибіру. У 1866 році вони вчинили заколот проти царських чиновників, відстоюючи власну гідність в умовах каторги. Їхня боротьба стала епілогом Січневої кампанії – пізньою нотою непокори в історичній пам’яті міста. Сліди Січневого повстання у Кракові – це не лише адреси чи меморіальні дошки. Це ще й живе нагадування про місто, яке, попри репресії та обмеження, підтримувало боротьбу. Краків не став ареною великих боїв, але залишився на мапі як осередок допомоги, рішучості та пам’яті.