В історії Польщі налічується чимало видатних діячів, серед яких найяскравіший слід залишили князі, котрі дотримувалися вигідної для себе політики при відвоюванні територій. Історики відзначають, що з трьох Болеславів із роду П’ястів – Хороброго, Сміливого та Кривоустого – саме Кривоустого найчастіше називали королем, який переміг німців і подав приклад того, як треба протистояти всім спробам незалежності Польщі. Найвідоміше його діяння – створення статуту, який на понад 200 років закріпив у Польщі феодальну роздробленість, а потім спричинив втрату таких польських територій, як Сілезія та Помор’я, пише сайт krakowyes.eu.
Походження прізвиська
Болеслав III Кривоустий народився у серпні 1086 року у Кракові, був другим сином князя Владислава I Германа і доньки короля Чехії Юдіти Чеської. У 1097 році князь поділив герцогство між синами Болеславом і Збігнєвом. Болеславу віддав Малу Польщу та Сілезію, а Збігнєву – Мазовію й Велику Польщу. Коли князь помер у 1102 році, Болеслав уклав союз із Росією та Угорщиною, одружився з руською княгинею Збиславою. Після того, як досяг вигідних умов для зміцнення власних позицій, вирішив піти війною на брата.
Щодо прізвиська, то у записах він значиться, як Кживоустий, Кривоустий, Крімут. Історики припускають, що фізична вада з’явилася у другому періоді його правління, бо у хроніках Галла Анонімуса прізвисько не згадується. За іншою гіпотезою, князь народився з дефектом, який спотворив вираз обличчя. Деякі дослідники припускають, що прізвисько могло бути натяком на гримасу презирства до батька, який догоджав чехам і німцям.
Протистояння з братом
У боротьбі зі Збігнєвом князь спирався на польську аристократію, вище духовенство та дрібне лицарство, розраховував і на союз з Київською Руссю та Угорщиною. Збігнєв же сподівався на допомогу володарів Римської імперії, Чехії та Західного Помор’я. У 1106 році Болеслав переміг війська брата і встановив свою владу в усіх польських землях. Але Збігнєв, який втік у Помор’я, таки отримав допомогу і привів десятитисячну армію Генріха V. Однак Болеслав переміг їх у Глогувській битві й витіснив із країни. Згодом уклав союз із Римською імперією та Чехією, а брата осліпив. Тоді це вважалося найгуманнішим способом нейтралізувати ворога, не проливаючи при цьому братньої крові.
Історики відзначають, що Болеслав переміг, тому що запропонував воїнам швидкий шлях збагатитися. Щодо осліплення брата, то літописець Європи Галл Анонімус, який дуже поважав князя, вважав це тяжким гріхом. До цього діяча Болеслав прислухався, тому спокутував провину характерними для правителя діями: великими дарами храмам і паломництвом до Угорщини, де ще й владнав деякі політичні справи. Історики певні, що князь Кривоустий поводився характерно для тієї епохи. І хоча був цинічним та розважливим, вдавався до ризикованих дій, щоб запобігти розпаду держави.
Війна за Помор’я
Після перемоги над братом князь взявся за підпорядкування Помор’я, де вже не один рік польські князі намагалися перетворити свою владу з номінальної на реальну. У 1108 році взяв в облогу поморську фортецю Велун, оборонці довго опиралися, але таки здалися в обмін на збереження життя. Поляки слова не дотримали, знищили всіх, хто склав зброю. У 1113 році Болеслав захопив ще й фортецю Накло і встановив князівську владу вздовж всієї річки Нотець. Наступний похід відбувся у 1115 році й тривав 4 роки, польські війська захопили Гданськ і підкорили Східне Помор’я.
Потім князь замахнувся на Західне Помор’я, яке ще називали Померанією, що вважалася однією з найбагатших польських земель і перебувала під сильним впливом німців. Західнопоморські князі визнали владу Польщі, а щоб її посилити, Болеслав III провів християнізацію земель за допомогою бамберзького єпископа Оттона. Так у 1124 році з’явилося Поморське єпископство у Воліні. Однак такому впливу стали опиратися німецькі князівства: Бранденбург, Саксонія, Майсен, Магдебурзьке архієпископство. Щоб утримати владу, Болеслав Кривоустий об’єднався з Данією і знову переміг. Щоправда, довелося ділитися: землі за Одером і Рюген віддав союзникам. Повністю відновити владу на цих землях князь не встиг, бо довелося приділити увагу стосункам із Київською Руссю та Угорщиною.
Війна на другому фронті
Одружившись із донькою великого князя Київського Святополка Ізяславича, Болеслав III був змушений відволікатися на усобиці руських князів і надавати підтримку тестю. За його наказом полонили перемишльського князя Володимира, натомість князь Володимир Мономах допоміг Болеславу боротися з німецькими супротивниками. У 1131 році князь втрутився у конфлікт за владу в Угорщині. Коли чехи вдерлися до Сілезії, Болеслав III опинився у політичній ізоляції. Ситуацію ускладнювали претензії Магдебурзької архієпископії, яка претендувала на владу над польськими церквами. У 1134 році князю довелося постати перед Лотарем III під час конгресу в Мерзебурзі. Після цього Кривоустого визнали володарем Західного Помор’я, але примусили платити данину з усіх земель, які перебували під його владою. У 1145 році князь одружився з донькою графа Генріха фон Берг-Шельклінгена Саломеєю. Історики дотримуються версії, що це зробив із політичних причин – нагоди підписання миру між Польщею та Чехією.
Політичні союзи родини
Доньку, народжену від шлюбу зі Збиславою, князь видав заміж у 1124 році за князя Всеволода Муромського. А дочку від шлюбу з Саломеєю Риксу – за данського герцога Магнуса Сильного. Коли жінка овдовіла, то повернулася до Польщі, і батько знову знайшов їй чоловіка. Ним став новгородський князь Владислав Всеволодович. Для синів підібрав до пари угорських та російських принцес. Шлюби забезпечили князю мир із цими країнами та всебічну підтримку. Наприкінці правління Болеслава III до складу його земель входили території Помор’я, Великої Польщі, Любуської землі, Сілезії, Куявії, Мазовії та Сандомирської землі.
Заслуги перед церквою
Але не тільки воєнними діями уславився Болеслав III. Завдяки збереженим церковним фондам вдалося з’ясувати, що князь заснував абатства на Лисій Горі, у Любіні, Тшемешно, Тинеці. Він також збудував новий собор у Вавелі. Вагомою заслугою цього діяча дослідники називають видання у 1136 році Папою Інокентієм II так званої Гнєзненської булли, яка гарантувала незалежність Польської Церкви від Німеччини.
Статут Болеслава III
Князь помер у жовтні 1138 року, був похований у соборі у Плоцьку. Заповітом залишив статут, який набув чинності після смерті володаря. Щоб не втратити завойовані землі, він розпорядився розподілити території між синами. Владислав отримав Сілезію та Любуську землю після одруження з Агнесою фон Бабенберг, а оскільки він був старшим спадкоємцем, то здобув ще й титул князя-принцепса. Сину Болеславу виділив Мазовію з Плоцьком і східну Куявію, а Мєшку – більшу частину Великої Польщі з Познанню.
Таким чином, саме князь Болеслав III першим запровадив спадкове право, яке регулювало питання успадкування та престолонаступництва. Ще за життя володар розподілив держави між синами і сформував систему принципату-сеньйорату. Згідно з нею, Польща була поділена на окремі князівства, які номінально підпорядковувалися найстаршому в роду князеві, а той вже отримував титул великого князя Краківського і центральний наділ на додачу до своїх спадкоємних земель. А ще князь Краківський мав вести зовнішню політику, забезпечувати оборону і розв’язувати проблеми, пов’язані з церквою. Це мудре рішення допомогло уникнути багатьох складнощів протягом 200 років. Але потім польські володарі таки втратили території Сілезії та Помор’я.