Як жив Краків у роки нацистської окупації?

У роки Другої світової війни нацисти мали свої плани на кожну з країн Європи. Захоплення міст відбувалося швидко, 1 вересня 1939 року гітлерівці увійшли до Польщі, а 6 вересня вже маршували вулицями Кракова. Цьому місту у планах Гітлера відводилася особлива роль, його одразу проголосили столицею генерал-губернаторства – адміністративно-територіальної освіти, створеної та контрольованої нацистською Німеччиною. Окупанти не збиралися знищувати інфраструктуру, бо планували налагодити постачання звідси сільської продукції й товарів легкої промисловості. Містянам довелося звикати до нових порядків, які встановлювали за німецькими правилами, пише сайт krakowyes.eu.

Про місце Кракова у планах Третього Рейху

Щоб підтвердити права Німеччини на Краків, загарбники проголосили його старовинним німецьким містом (urdeustche Stadt) і навіть створили спеціальний науковий інститут, який мав би це підтвердити історичними фактами. Дослідження показали, що з 400 000 краків’ян до німецької національності належали лише близько 1000. Роки окупації виправили ситуацію: у 1944 році у Кракові налічувалося вже понад 50 000 німців, здебільшого солдати, які поверталися з фронту.

Але були й інші мешканці. Гасло про давнє німецьке місто привабило багатьох переселенців з Німеччини, до Кракова почали масово переїжджати купці, підприємці, чиновники. Облаштовували й зони відпочинку для солдатів Вермахту, Люфтваффе та Ваффен СС, з ними переселялися родини. Так поступово сформувалася велика громада, яка мала стати ядром нової німецької метрополії.

Плани окупантів

З червня 1942 року у Кракові у багатьох закладах і парках почали з’являтися надписи “Тільки для німців” (Nur für Deutsche). На вулиці Королівській, яку гітлерівці перейменували на Райхштрассе, звели 65 зразкових багатоквартирних будинків на 3-5 поверхів суто для німців. Підвали будували як бомбосховища, з потужними бетонними перекриттями. У будинку Сілезького на вулиці Поморській розмістили гестапо. У планах було створення суто німецьких костелів, тому всіх краківських священників заарештували за звинуваченням у польському націоналізмі та підтримці руху опору. Зачиняли польські семінарії, монастирі, благодійні організації, знищували знакові пам’ятні для краків’ян місця, щоб нічого не нагадувало про минуле.

Протягом перших місяців окупації виступати у театрах і концертних залах польські актори й музиканти не мали права. Їм залишили тільки кав’ярні, де дозволяли нейтрально-розважальні номери. Але через деякий час представники німецької влади зрозуміли, що населенню необхідні розваги. Тому наприкінці 1939 року почали відкривати для поляків кінозали, кабаре, де демонстрували суто розважальні або пропагандистські номери та фільми. З червня 1941 року почали додавати ще й антибільшовицькі репризи.   

Міфи пропаганди

Але проголошуючи Краків німецьким містом, загарбники не збиралися залишати його полякам. Після знищення краківських євреїв, а їхня громада до війни налічувала понад 60 000 осіб, поляків планували зосередити на правому березі Вісли, де створили гетто. Їм відводили роль дешевої робочої сили на підприємствах та фермах. А от лівий берег з легендарним Вавелем та Ринковою площею нацисти планували залишити собі, навіть обрали нову назву – Adolf Hitler Platz. Пояснювали таке рішення поверненням своїх територій, бо Краків будували за магдебурзьким планом за участі німецьких архітекторів.  

Але мешканці міста про ці плани не знали. Більшості подобалося, що Краків знову повернув статус столиці й важливого для імперії міста. Однак таке захоплення тривало недовго. Люди швидко зрозуміли, що німці почуваються у Кракові як вдома, та власне домом і вважають. Для німців – всі розваги, кафе, ресторани та лікарні, а полякам відводиться роль осіб третього сорту. Всі навчальні заклади вищої освіти припинили роботу, корінні мешканці мали право лише на початкові школи з обмеженою програмою. Викладачів заарештовували та відправляли до нацистських таборів. 

Парад свастики в історії Кракова

Багато цінної інформації про ті часи збереглося завдяки нотаткам місцевого адвоката й урядовця Едварда Кубальського, який у роки окупації працював у головній раді добробуту. Він писав, що окупанти створили “Haus Krakau” у колишньому сецесійному будинку, велику кімнату на першому поверсі прикрасили великою гравюрою Кракова XIV століття з різними німецькими додатками та емблемами. Популярну кав’ярню на розі вулиць Кармеліцької та Дунаєвського перетворили на “Soldatenheim”. Ринкову площу заповнили величезні нацистські прапори та лозунги.

Урочистості з нагоди дня народження Гітлера голова генерал-губернаторства Ганс Франк, який мешкав на Вавелі, організував масштабні. Про парад свастики у Кракові писали всі газети, чим надзвичайно пишався новий голова. Геббельс зазначав, що Франк почувається не представником Рейху, а королем Польщі, й поводиться відповідно, і що старі товариші по партії почали називати його королем Станіславом, тож із цим необхідно щось робити. Поляки теж не мали ілюзій щодо нового губернатора. Краків’яни запам’ятали жарт, опублікований у газеті “Völkischer Beobachter” про те, що коли б Франк бажав вивісити один плакат із повідомленням про кожних сімох розстріляних, то лісів у Польщі не вистачило, аби всі надрукувати. Тільки 12 лютого 1940 року, коли вийшло інтерв’ю, було розстріляно 180 мешканців.

Пограбування Кракова

Документи свідчать, що переважну більшість представників нової влади у Кракові представляли австрійці. Міським головою був призначений Рудольф Павлю, головою Краківського округу – Егон Хеллер. Від імені німецької держави вони керували вивезенням цінних речей із костелів. За пограбування вівтаря Пресвятої Богородиці та колекції Чарторийських відповідали досвідчені фахівці: мистецтвознавець, австрієць Каєтан Мюльманн та історик Дагоберт Фрей. Хоча були серед окупантів і щирі католики, які відвідували богослужіння разом із поляками та поводилися гідно. Такі випадки фіксувалися принаймні до того часу, коли у 1943 році за наказом уряду Генерального Губернаторства зробили Костел святих Петра й Павла доступним тільки для німців.

Ще раніше, у листопаді 1939 року, загарбники знищили Грюнвальдський монумент на площі Матейки, створений за проєктом Антонія Вівульського у 1910 році. Тривалий час краків’яни могли бачити тільки торс коня та розміщену на ньому голову великого князя литовського Вітовта. По завершенню війни ці фрагменти передали до Історичного музею Кракова.

Гетто та розстріли

У сучасному місті можна побачити пам’ятник в Кобєжині на честь загиблих, який встановили завдяки зусиллям Польсько-Ізраїльської асоціації психічного здоров’я. Пацієнтів психіатричної лікарні нацисти вивозили до таборів смерті, а у червні 1942 року розстріляли тих небагатьох, хто зумів вижити. У березні 1941 року у Подгужі окупанти влаштували гетто, де утримували понад 18 000 євреїв, ще 40 000 вивезли до таборів. Люди жили у коморах, підвалах, горищах, для 18 000 осіб виділили лише 300 будинків. Краківське гетто припинило існування у березні 1943 року, в’язнів відправили до таборів смерті Белжець, Аушвіц та Плашув. 

Але попри тиск окупантів Краків намагався опиратися загарбникам. Діяла підпільна єврейська організація, збереглися дані про операцію сміливців у грудні 1942 року, коли було здійснено напад на кафе “Циганерія” і розстріляні гітлерівські офіцери. Більшість підпільників схопили й стратили. Нагадує про страчених за напад на військовий потяг поляків пам’ятник біля вокзалу у Плашуві. Зберігся й пам’ятний знак 79 робітникам, яких розстріляли за кілька днів до визволення Кракова від нацистів. У XXI столітті на кожному кроці у місті зустрічаються людям нагадування про ті страшні часи у вигляді пам’ятників, знакових будинків, місць поховань. І ці позначки часу залишаться назавжди, щоб не забули про них наступні покоління.