За всю історію існування Польща зазнала чимало різних повстань, значна їхня частина припала на Краків. Одним із найгучніших стало Краківське повстання, яке відбулося у Вільному місті Краків і охопило всю територію Великої Польщі, Галичини та Речі Посполитої. Поляки чинили спротив владі Австро-Угорщини, Пруссії та Російської імперії, ці події історики назвали спробою спротиву під прапором демократії, пише сайт krakowyes.eu.
Підготовка до повстання
На той час Краків вже мав статус Вільного міста і, відповідно, прагнув відстоювати свої права. Першою спробою було Листопадове повстання, але воно завершилося поразкою. Попри це, прагнення добитися незалежності не згасло, а навпаки – ще більше зміцніло. Ідею боротьби за вільну батьківщину проголошували поміщики, дворяни та частина аристократії Польщі. У січні 1846 року затвердили склад Національного уряду, до якого увійшли Кароль Лібельт із Познані, Людвік Гожковський із Кракова та Ян Тисовський із Галичини.
Але у лавах виявився зрадник. Прусській поліції виказав змовників граф Генрік Понінський, 70 учасників разом із лідерами заарештували у Свинярах. Вироком стало покарання на смерть, але сміливцям пощастило, їх згодом врятувала революція. Арешти відбулися також у Львові та Кросно. Але змовники виявилися більш передбачливими, ніж очікували окупанти. Ще наприкінці 1845 року Едвард Дембовський і Теофіл Барвінський створили повстанські комітети, до складу яких увійшли представники дворянства та інтелігенції. Керівником обрали спочатку Фелікса Болеховського, а коли його заарештували, став Францішек Воланський.
Як розгорталося повстання?
Ледь не зіпсувало плани те, що до Кракова 18 лютого 1846 року увійшов австрійський загін. Але, поміркувавши, лідери вирішили не відступати від обраної дати. Відтак 20 лютого командир Францішек Воланський проголосив початок повстання у ніч на 21 лютого. Скоординовані групи у визначений час почали стріляти по окупантах, їм вдалося потіснити ворожі війська. Австрійці відступили за межі Кракова, а 24 лютого Національний уряд проголосив свій Маніфест. Влада перейшла до рук Яна Тисовського, йому допомагав повстанець Едвард Дембовський.
Доки тривали бої у Кракові, повстанці під командуванням Теофіла Осташевського дісталися через Вздув і Грабовницю до Санока. Офіцер Листопадового повстання, майор Єжи Булгарін, який командував місцевими і словацькими військами, збирався атакувати Санок із боку Лупкувського перевалу та околиць Калниці. Але зірвалася підтримка з боку загону Фелікса Урбанського, який мав атакувати Ясло. Його групу заарештували у Хачуві. Однак спочатку все йшло добре. Учасники зустрілися в Угерджі, сформували загони, склали присягу. Але коли почалися сутички під Загутинем, без допомоги довго не протрималися і були змушені відійти до Угорщини.
Провести атаку на Ясло мав вже Францішек Воланський, але сил забракло, він теж мусив тікати до Угорщини. Але по дорозі його схопили та відправили до в’язниці. Невдалим стало повстання й у Пільзнєнському районі, яке очолив емісар Польського демократичного товариства Юзеф Капусцинський. Його схопили австрійці й стратили, вирок виконали аж у липні 1847 року на горі Страчення у Львові.
Події у Кракові та за його межами
Тим часом Краків тримався, 22 лютого місто та околиці були звільнені від австрійців. До повстанців долучилися 6000 добровольців, але через нестачу зброї екіпірувати змогли лише 2000 осіб. Повстанці навіть не зробили спроб придбати більше зброї, що згодом і призвело до поразки. Австрійський полковник Людвіг фон Бенедек, якого кинули на підкорення Кракова, після короткого бою здолав повстанців. Один із найактивніших діячів підпілля Едвард Дембовський спробував організувати хресну ходу до Підгужого, щоб звернутися до селян, які почали допомагати австрійцям. Але його разом з однодумцями перехопили солдати генерала Людвіга Колліна. Внаслідок розстрілу колони загинув Дембовський й частина повстанців. Відтак австрійці підійшли до Кракова 1 березня і дали дві доби, щоб здати місто. Протистояти таким великим силам Краків не зміг.
Невдалими були заколоти і в інших розділах країни. У Великій Польщі, де керував повстанням Мацей Мельжинський, сутички завершилися перемогою прусської армії. У Королівстві Польському збройні повстання планувалися лише в декількох містах, їх швидко придушили. А от на Галичині події почали розгортатися непередбачувано. Австрійці зуміли спрямувати гнів селян на поміщиків, розпочалися криваві бунти, які згодом назвали Галицькою різаниною.
Відрізані голови та інші жахи Галицької різанини
Селянські повстання у Західній Галичині спалахнули у другій половині березня 1846 року. Все почалося з нападів на поміщицькі маєтки, озброєні загони селян грабували та руйнували все навкруги. Одним із найвідоміших ватажків став Якуб Шела. Лише протягом кількох днів було зруйновано понад 500 садиб, тільки у Тарновському повіті ця цифра склала 90% від загальної кількості. По-звірячому вбили від 1200 до 3000 людей, найжахливішим фактом тих подій стало те, що австрійці обіцяли селянам винагороду за кожну відрізану голову.
Оскільки сума, призначена за загиблих, була удвічі більшою, ніж за поранених, селяни почали вбивати й поранених, яких привезли спочатку до резиденції старости у Тарнуві. Очевидці переповідали, що полонених вбивали на порозі, кров текла по вулиці. Частину загиблих вдалося потім поховати у братських могилах за містом, пізніше там утворився Старий цвинтар. Про страшні жертви тих подій нагадує містянам пам’ятний знак, встановлений на могилі у липні 1998 року. Його спроєктував архітектор Ян Мазур із Варшави.
Наслідки для селян
Селянські бунти допомогли австрійцям придушити повстання, бо нападали вони й на повстанські загони. Коли Краківське повстання завершилося, австрійцям довелося наводити лад на значних територіях. Адже селянські бунти охопили Тарнівське, Санокське, Новосонське воєводства, ще й частину Ясельського воєводства. Ватажків заарештували, Якуба Шела згодом переселили до Буковини. Історики відзначають, що криваві бунти були характерними лише у районах, де поміщики розгорнули масовий рух за тверезість. Таку ідею просувала католицька церква близько року до початку кривавих подій, ініціаторам вдалося здобути успіх у цій справі. Але гнів селян ці дії спровокувало сильний. А ще підірвали основи існування рейтарської громади.
Чим завершилося повстання для Кракова?
Після придушення заколоту відбувся суд над повстанцями, було заарештовано 254 особи. З них 8 отримали смертний вирок, 23 – довічне ув’язнення, 88 – тривалі терміни ув’язнення. Виправдали лише 134 учасників. Ще 1500 осіб прусська влада інтернувала. Однак повстанцям пощастило. Через 4 місяці після проголошення вироку вибухнула Весна націй, революціонери звільнили засуджених.
А тоді у Вільне місто Краків увійшли одразу 2 корпуси: російський та прусський. Сенат замінили на Тимчасову цивільно-військову адміністративну раду Вільного міста. Одразу розпочалися масові арешти, за підозрою в участі у повстанні схопили понад 1200 містян. Це повстання припинило існування Вільного міста Кракова. Боячись повторення подій, місто ввели до складу Австрії, згідно з таємною угодою країн. Щоправда, були дипломатичні ноти від Франції та Великої Британії, адже ці дії порушували положення Віденського конгресу. Але ніяких позитивних наслідків для краків’ян ця спроба заступництва не мала. А окуповану територію австрійці одразу перейменували на Велике герцогство Краківське.