За офіційними даними, у роки Другої світової війни загинуло близько 3 мільйонів громадян Польщі єврейської національності. Ті, кому пощастило вижити, по завершенню війни повернулися додому, розраховуючи на спокійне життя. Але, мов грім із чистого неба, 11 серпня 1945 року пролунали у Кракові заклики до єврейських погромів. Дослідники зазначають, що робота з детальної реконструкції подій та вивчення ситуації триває й у XXI столітті, бо частина матеріалів була утаємничена, пише сайт krakowyes.eu.
Вплив подій Другої світової війни
До початку війни чверть краків’ян складали представники єврейської національності, здебільшого селилися у Казімєжі. Історики відзначають, що стосунки між євреями та поляками були дуже приязними, хоча під час економічної кризи деякі напруження виникали. Коли 6 вересня 1939 року Краків окупували нацисти, розпочалося переслідування євреїв. У березні 1941 року у бідному районі Подгуже було створене гетто, куди зігнали кілька тисяч людей. Євреїв змушували жити лише в окремому районі, ставили на важку роботу, погано годували. У червні 1942 року частину тих, хто вижив, депортували до табору смерті Белжець. Інші протрималися до жовтня, коли гетто остаточно ліквідували, а людей знищили.
Окупанти не тільки впроваджували масові розстріли та створювали у місті гетто, а й розпалювали ворожість до євреїв із боку представників інших національностей. До антиєврейської пропаганди приєдналася польськомовна преса, на кожному кроці розміщували листівки та пересувні виставки. На вході до громадських установ спеціально встановлювали обурливі таблички “Собакам та євреям вхід заборонено”.
Післявоєнні настрої у Кракові
Небагатьом євреям пощастило вижити, після війни вони повернулися додому. Наприкінці лютого 1945 року у Кракові зареєструвалося 1500 осіб єврейської національності, а влітку їх вже налічувалося декілька тисяч. Реакція поляків була різною, одні раділи поверненню добрих друзів чи знайомих, інші – обурювалися. Дослідники стверджують, що негативне ставлення спровокувала нацистська політика. Додалися ще й невизначені політичні питання, високий рівень злочинності, етнічні забобони. А головне – поширення різноманітних пліток, які розповсюджували переважно представники бідної частини населення. Історик Юліан Квєк довів, що прояви ворожості до єврейських громад мали місце в усіх соціальних групах, незалежно від політичних уподобань.
Були антисеміти серед адміністрації, працівників служби безпеки, поліціянтів, представників Польської робітничої партії, не кажучи вже про пересічних громадян. З малозрозумілих причин євреїв вважали прихильниками комуністичної влади, тоді як більшість краків’ян негативно ставилися до нових урядовців. Поштовхом до кривавих подій 11 серпня 1945 року стали чутки про ритуальні вбивства. Вони виникли після того, як у Жешуві знайшли понівечений труп дев’ятирічної Броніслави Мендонь. У злочині підозрювали одного з мешканців єврейської національності, що мешкав у прибутковому будинку неподалік від місця трагедії.
Початок погромів
Дослідники з’ясували: чутки про те, що євреї провели ритуальні вбивства дванадцяти християнських дітей, почали поширюватися задовго до 11 серпня. У Кракові зростала тривожність, а разом із нею – і агресія. Після того, як 27 липня поліція затримала жінку, підозрювану у викраденні дитини, плітки про те, що євреї крадуть польських малюків почали поширюватися з шаленою швидкістю. Хоча випадок із жінкою ніякого стосунку до євреїв не мав.
Щосуботні молитви у синагозі по вулиці Медовій почали супроводжувати акти агресії: у вікна летіло каміння, незнайомі люди намагалися увірватися до приміщення. З кинутого каменю все розпочалося й 11 серпня. Перші удари посипалися близько 11 години ранку, але один із парафіян зумів вгамувати бешкетників. Вдруге каміння полетіло через годину, винуватця-підлітка сторож синагоги та присутні вояки схопили й намагалися завести до приміщення. Але малий злочинець вирвався і втік, а на вулиці почав кричати, що євреї хочуть його вбити, бо він бачить тіла загиблих дітей. За іншою версією присутніх, малий злочинець увірвався до синагоги сам. Ще розповідали, ніби один із присутніх на богослужінні євреїв вийшов та вдарив хлопця.
Як розгорталися події далі?
Крики невідомого підлітка схвилювали перехожих, хвиля загального обурення швидко докотилася до найближчого ринку. Реакція була агресивною: кількатисячний натовп оточив синагогу й розташований неподалік єврейський притулок. Краків’яни почали громити ці будинки, знищувати свитки Тори, релігійні книги, бити євреїв. За свідченнями очевидців, це робили поліціянти та солдати, які водночас проводили обшук приміщень нібито у пошуках зброї та тіл загиблих дітей. Ще кілька гуртів активістів рушили по квартирах євреїв, які були розташовані неподалік. Розлючений натовп почав нападати на перехожих єврейської національності, хвиля побиття та грабунків зростала. Ті, хто намагався захистити жертв, теж потрапляли під удари. Свідки розповідали, що чули постріли, хтось вигукнув, що євреї вбивають поліціянтів. І це тільки додало люті нападникам.
Те, що в акції брали участь солдати та офіцери, тільки зміцнювало в людей почуття безкарності та правомірності власних дій. Колективний психоз та істеричні настрої посилювали антисемітські вигуки “Хочемо вирізати всіх євреїв!”. Вдень дійшло до того, що синагогу підпалили. Дослідники зазначають, що учасники акції свідомо чи несвідомо повторювали дії нацистів у роки окупації. Вгамувати нападників вдалося лише ввечері, коли втрутилися представники поліції, служби безпеки та солдати. Більшість заарештованих активістів виявилися поліцейськими, солдатами та мешканцями краківського району Казімєж. Група містян складалася здебільшого з безробітних, які жили у колишніх єврейських квартирах.
Наслідки страшної акції
Точну кількість постраждалих встановити не вдалося. Збережена цифра дуже різниться: від кількох десятків до 150 осіб. Оскільки антиєврейська акція охопила кілька вулиць Казімєжа і площу Вільниця, знадобилося чимало часу, щоб вгамувати людей. Напруженість і тривога панували в місті кілька днів. У документах дослідники не знайшли інформації, ким був хлопець, який спровокував конфлікт, діяв він самостійно чи був лише виконавцем чужої волі. Не збереглося даних і про причини стрілянини, яку чули свідки по обіді в районі вулиць Дітля та Підбжезьє.
Нова комуністична влада й режимна преса проголосили, що заколотниками краківського погрому стали антикомуністичні підпільні організації. У коментарях засуджували “антисемітські інциденти” та називали імена організаторів акції як “злочинних реакційних елементів”. Краківський суд визнав винними 14 осіб, які отримали терміни ув’язнення від 1 до 7 років.
Скільки людей загинуло внаслідок погромної акції теж не називали. Архівні документи підтверджують смерть лише громадянки Ружі Бергер, якій виповнилося 56 років. У протоколі зафіксували, що жінку застрелив у власній квартирі невідомий, постріл зробив через зачинені двері. А власниця житла загинула через попадання уламка розбитого замка. Історик і соціолог Лукаш Кшижановський писав, що існує чимало вказівок на те, що винуватцем був поліціянт із розташованої неподалік від будинку дільниці. І хоча згадували лише про одну жінку, на світлинах з похорону жертв очевидці зафіксували 5 трун.
Скромні висновки сучасних дослідників
Про участь у погромі солдатів і поліціянтів не згадувалося взагалі, хоча краків’яни цей факт добре пам’ятали. Історики відзначають: після Краківського погрому не вдалося знайти жодних доказів, які стверджували б, що антиєврейський погром був кимось навмисно спровокований. Схоже, тодішні керівники міста разом із силовиками знищили всю важливу інформацію одразу після кривавої провокації. Але навіщо вона була потрібна і до чого мала призвести? – на це питання ніхто з дослідників відповіді так і не знайшов.