Чому краків’янин Болеслав Дробнер був мером Вроцлава лише 36 днів?

Як відомо, будь-яка виборна посада передбачає перебування на ній кілька років. Але збереглися в історії Польщі факти, коли мером міста діяч залишався лише 36 днів. Сталося це не через його смерть і не тому, що не міг впоратися з обов’язками.  Навпаки – виконував їх аж занадто добре. Це трапилося з мером польського міста Вроцлава, політиком Болеславом Дробнером. Уродженець Кракова не очікував, що йому доведеться обійняти цю посаду у 1945 році, бо навіть ніякої інформації на день свого призначення про Вроцлав не мав. Однак ще більше не чекав, що його попросять звільнити мерське крісло так швидко представники нової комуністичної влади, пише сайт krakowyes.eu.

Дитинство та юність майбутнього мера

Болеслав Дробнер народився у червні 1883 року у Кракові у єврейській родині, яка прийняла католицизм. Дід і батько брали участь у різних повстаннях проти Російської імперії, перший був листопадовим повстанцем, другий – січневим. З дитинства Болеслав вирізнявся допитливістю, легко знайомився з людьми різних професій. Ще у школі відчув на собі несправедливе ставлення як до представника єврейської родини, тому питання соціальної несправедливості завжди боляче ранило підлітка.

У них вдома часто збиралися представники еліти галицького соціалістичного робітничого руху, і хлопець почав перейматися цими ідеями справедливості. Оскільки родина мала непогані статки, Болеславу забезпечили гарну освіту, він здобув диплом Ягеллонського університету, став доктором хімічних наук.  Наприкінці 1930 років виїздив до СРСР, не приховував від керівництва своє бажання співпрацювати з комуністами. За це отримав тюремне ув’язнення. Але тим більше несправедливим було те, що після радянського вторгнення до Польщі Дробнера заарештували вже НКВС і відправили у заслання.

Несподівана пропозиція від нової влади

Болеславу вдалося звільнитися у 1943 році, одразу його запросили друзі до Спілки польських патріотів. У 1944 році Дробнер увійшов до Польського комітету національного визволення. Пам’ятну пропозицію стати мером Вроцлава йому зробили 24 березня 1945 року, коли усі краків’яни зібралися на Ринковій площі, щоб відзначити 150-річчя присяги Тадеуша Костюшка. Після патріотичної демонстрації до Болеслава підійшов віцепрезидент Національної ради Польщі Станіслав Швальбе і повідомив, що Дробнера Тимчасовий уряд призначив мером Вроцлава. І це тоді, коли за місто ще тривали важкі бої. Болеслав пізніше писав у мемуарах, що навіть не знав тоді нічого про цей населений пункт, окрім того, що там у 1939 році налічувалося близько мільйона мешканців. Ще знав про університет, політехнікум, сільськогосподарську школу, велику бібліотеку, вагонний завод і великий річковий порт. Але в якому стані все це перебувало на той момент сказати ніхто й не міг.

Перша спроба знайомства з Вроцлавом

Болеславу довелося терміново шукати людей, які б погодилися з ним поїхати на розвідку. А ще потрібні були інженери, професори, службовці та багато інших фахівців, які б підіймали місто з руїн. Але для початку треба було визначити, скільки залишилося людей, які руйнування і чи реально хоч щось швидко налагодити. На запитання журналістів у квітні 1945 року мер Вроцлава відповідав, що влада Республіки Польщі вирішила відокремити місто від Нижньосілезького воєводства, бо вбачає його одним із найбільших у Польщі у майбутньому. Відтак Вроцлав мав отримати ранг воєводства, а мер міста – статус міського воєводи.

До групи, яка вирушила 13 квітня, увійшло лише 25 добровольців, яких відібрав Дробнер: 10 водіїв і 15 поліцейських. Тоді ще не знали мапи розподілу Польщі, її визначили значно пізніше на зустрічі у Постдамі представники СРСР, США і Великобританії. Група дісталася тільки до Конт-Вроцлавських, де їх зустрів російський комендант, полковник Ляпунов. Коли мешканці почули про приїзд польської команди, почали підходити до виділеного групі будинку, висловлювати радість та щирі сподівання на добрі зміни. Однак того разу Болеславу з добровольцями так і не пощастило дістатися до Вроцлава, бо там ще тривали страшні бої Другої світової війни.

Перше знайомство з Вроцлавом

Команду виїжджати Дробнер отримав у травні 1945 року. До цього зумів сформувати групу, яка могла б працювати у всіх галузях державного управління, місцевого самоврядування, економічного та культурного життя. Навіть умовив долучитися до відродження науки у Вроцлаві колишнього ректора Львівського університету, професора Станіслава Кульчинського. І той потім власним ентузіазмом запалював студентів та викладачів, бо від Вроцлавського університету науки й техніки залишилися самі руїни. З ним були освітяни, які не побоялися йти у незвідане. 

Не забув пан Дробнер і про представників церкви, особисто зустрічався зі священниками і просив допомоги. Обіцяв заробітну плату на рівні міських урядників, допомогу міліції, щоб захистити храми як споруди мистецтва. На жаль, не все з обіцяного вдалося виконати, але не через хиби мера Вроцлава. А лише тому, що тоді всюди бракувало людей і матеріальних засобів. Коли до міста прибула перша партія добровольців, всі жахнулися. Вроцлав був зруйнований на 70%, на кожному кроці бачили руїни та трупи. 

Про те, як відроджували Вроцлав

Фахівці сформованої команди відшукали 3 прибуткові будинки, придатні для проживання, на вулиці Понятовській. Одразу ж Дробнер розпорядився облаштувати на першому поверсі їдальню, якою могли б користуватися всі охочі. Заступник мера Казімєж Куліговський згадував, що того ж дня на будинку № 27 вивісили державний герб і біло-червоний прапор на знак того, що Вроцлав знову став польським містом.

Учасники команди працювали зранку до ночі, шукали об’єкти, які треба поновити, а пізно ввечері обговорювали проблеми та шляхи їхнього розв’язання. Вже 13 травня у РАГСі та Церкві святого Боніфація відбулися перші весілля. Незабаром Дробнеру повідомили, що до міста збирається увійти одна з дивізій Другої польської армії, і мер розпорядився влаштувати парад Перемоги. Для заходу навіть відшукали в ратуші великі прапори зі свастикою, і польські солдати генерала Сверчевського пройшли по них не менш урочисто, ніж радянські солдати на параді у Москві. Парад проводили на площі Свободи, перед руїнами королівського замку. Пізніше Дробнер зізнався, що сам ледь вірив тоді, що польська армія крокує по колишній Шлоссплац, а містяни гордо співають “Jeszcze Polska nie zginęła”.

Заступник мера Казімєж Куліговський у мемуарах щиро захоплювався надзвичайною енергією та цілеспрямованістю пана Болеслава і всієї команди. За 2 місяці Дробнер зумів запустити теплоелектростанцію, газову та муніципальну водопровідну станції, налагодити зв’язок, створити склади продовольства та обладнання. Тим часом до Вроцлава приїздило все більше поляків із прикордоння та центральної Польщі, щоб долучитися до роботи. А всіх людей треба було забезпечувати.

Неочікувані проблеми

Але робота просувалася не такими швидкими темпами, як хотілося б містянам та меру. Дробнер розумів, що нічого сам не зможе вдіяти без підтримки радянського командування і змушений був із цим рахуватися. Він не захоплювався ідеями соціалізму, для мера головним було якомога швидше забезпечити людей продовольством і необхідними послугами. Але саме тоді сформувалося гасло “Вся нація будує свою столицю”, тому тонни цегли та інших матеріалів були відправлені з Вроцлава до Варшави.

Крім того, сильно заважали крадіжки. Солдати “армії-визволительки” крали як офіційно, так і неофіційно: обладнання, предмети домашнього вжитку, речі. Постійно спалахували конфлікти між радянськими солдатами, офіцерами та місцевим населенням із німців та поляків. Реагуючи на скарги побитих та пограбованих, Дробнер постійно втручався у справи комендатури, що теж не подобалося представникам нової влади.

Не зійшлися у поглядах

Новий мер був занадто незалежним для радянського командування. Крім того, ще до приїзду до Вроцлава Дробнер голосно виступав проти тез, які проголошували представники Польської робітничої партії. Там йшлося про те, що мають керувати лише вони, бо мають підтримку СРСР. А пан Болеслав дотримувався поглядів, що у Польщі має бути  багатопартійна система. Про це згадував один із учасників подій Марек Латинський у своїй книзі “Не падай на коліна. Нариси опозиції 1940-х”. 

На думку радянських представників, Дробнер почувався у Вроцлаві занадто впливовим, тому його спочатку взяли на контроль Служби безпеки. А 9 червня 1945 року – через 36 днів – звільнили з посади. За виконану пекельну роботу пан Болеслав отримав 10 літрів горілки, 3 кілограми білого сиру, м’ясні консерви, 2 килими та побутову техніку. Все, згідно з поданням про оплату роботи у товарах. На посту мера Болеслава змінив комуніст Александр Вахневський.

На громадській роботі

Пан Дробнер повернувся до Кракова. У 1948 році приєднався до Польської об’єднаної робітничої партії, з 1956 до 1968 року залишався незмінним секретарем воєводського комітету цієї партії у Кракові. У 1947 році пана Болеслава обрали депутатом польського Сейму, на цій посаді він перебував до останніх днів. Пішов з життя колишній мер Вроцлава, щирий краків’янин Болеслав Дробнер у березні 1968 року. Був похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові.

Серед нагород мужнього та патріотичного поляка – два ордени “Прапор Праці” 1 ступеня, Великий хрест Ордену Відродження Польщі, звання командора із зіркою Ордену Відродження Польщі. До 1991 року ім’я Дробнера мав один із Віслинських бульварів у Кракові, а на початку XXI століття на мапі Вроцлава можна відшукати вулицю Болеслава Дробнера, яка розташована у центрі міста.