У 1939 році німці ступили на чужі для них землі, щоб формально зробити їх своїми: так, вони прийшли, аби завоювати. А точніше – аби знищити, зруйнувати, покалічити та вбити. Зрештою, за роки боротьби від рук нацистів постраждали мільйони людей і попадали тисячі міст. І якщо мільйони людей до життя вже було не повернути, то тисячі міст боями таки визволили з-під гніту окупантів. Про те, як Краків став знову польським і які сутички бачило місто за час Другої світової війни, – у матеріалі далі на krakowyes.eu.
Захоплення Кракова німцями: як це було?
Замість першого дзвоника – перший день війни. 1 вересня 1939 року – саме того дня розпочався один із найбільших військових конфліктів в історії людства – розпочалася Друга світова війна. Безпосередньо до Кракова побоїще дійшло у перший же день. Воно й не дивно, адже насамперед німці взялися за загарбання Польщі. Відтак першочергово ворожі бомби летіли якраз-таки на тамтешні населені пункти. Конкретно у Кракові так окупанти знищили аеропорт у Раковіцах, військову радіостанцію, залізничний вокзал, пошкодили загалом міську інфраструктуру та костел святого Флоріана. Зрозуміло, що після атаки з неба неминучий був і бій на землі.
Польська армія під командуванням генерала Антонія Шилінга, яка стояла на захисті Кракова, протрималася 3 дні – уже 6 вересня військові відступили за межі міста і відповідно вже на шостий день війни місто вважалося окупованим. Що цікаво, бомбардування та триденна битва не завдали Кракову великої шкоди: якщо порівнювати з наслідками боїв за інші міста Польщі, то це було взагалі нічим. Місцеві боялися, що нацисти таки наздоженуть своє після захоплення бажаного, але ні: замість руйнувати Краків окупанти оголосили його столицею Генерал-губернаторства – тимчасової адміністративно-територіальної одиниці, утвореної представниками Німеччини на окупованих землях. Це автоматично виводило місто в дамки, адже для Кракова, який, маючи такий статус, мав би відповідати за забезпечення Третього Рейху продукцією сільського господарства та легкої промисловості, це означало на той момент одне: населений пункт житиме, а його критична інфраструктура функціонуватиме.
Життя під окупацією
Так воно фактично і сталося. На відміну від інших вщент зруйнованих німцями міст, Краків під час війни виглядав живим. Ідеально цей контраст описує цитата зі щоденника львів’янина, який переїхав до Польщі у березні 1945 року:
«Ми у Кракові. Вийшовши вранці з будівлі залізничного вокзалу, ми остовпіли. Виблискуючі вікна, чудові бруківки, незаймані дахи, вкриті снігом… Скрізь ходять люди в пристойному одязі зі шкіряними комірами, добротних зимових черевиках».
Аби виправдати таку свого роду доброту до Кракова, окупанти, не додумавшись ні до чого іншого, вирішили оголосити його давнім німецьким містом. Ба більше, аби це твердження не виглядало просто гучною заявою без сенсу, вони навіть створили спеціальний історичний інститут, який і мав знайти підтвердження тому вищевказаному абсурдові… Щоправда, те прагнення видати бажане за дійсне не надто стало в нагоді для Кракова, адже німецька доброта, як не крути, була все ж типово окупантською.
Так само, як і в інших населених пунктах, що перебували під гнітом загарбників, у Кракові нацисти не давали можливості вільно дихати місцевому населенню. У висновку замість звично жити народ виживав. Відтак за роки окупації краків’яни не на словах дізналися, що таке німецький фашизм. А це тотальні заборони, національна дискримінація, масові вбивства євреїв, перепис історії, грабунки, крадіжки та нав’язування всього німецького. Єдине, чому могло тішитися місцеве населення Кракова, – відсутність боїв поблизу. Направду, битв у місті тривалий час не було – не було аж до січня 1945 року, поки не почалося визволення Кракова.
Визволення Кракова: версія 1
Одна з версій – типово комуністична. Згідно з нею, Краків визволила Червона армія на чолі з Іваном Конєвим. І весь секрет героїчного успіху – блискавичний наступ радянських військових та ідеальний план їхнього маршала.
Якщо коротко, то полягав задум у тому, щоб повністю оточити місто і атакувати звідти, звідки противник не очікував. І знаєте, спрацювало. Бо, кажуть, німці злякалися, що можуть опинитися в повному оточенні, тож, зрозумівши, що приречені принаймні у цьому бою на поразку, 18 січня 1945 року покинули Краків. Ба більше, радянська пропаганда переконувала, що окупанти тікали настільки швидко, що навіть не встигли зробити задуманого – повністю підірвати місто, аби від населеного пункту не залишилося нічого. Мовляв, протягом останніх кількох тижнів перебування у Кракові нацисти наповнили вибухівкою все: каналізації, підвали, бункери, будівлі, вокзали тощо.
Правда це чи ні – судити насправді важко, адже багато поляків піддають сумніву цю радянську версію. На думку істориків, це банальне викривлення реальності, необхідне для того, щоб героїзувати Червону армію, яка насправді, зайшовши до Кракова, не тільки визволила, а й понищила місто. Але не можемо не зауважити, що навіть попри таку двосторонність питання, чи був той бій за місто між радянськими військовими і німцями, чи його таки не було, детальний опис битви у відкритих джерелах знайти можна.
Бій за Краків: деталі
За даними істориків, до бою за Краків окупанти готувалися з літа 1944 року. Відтак у місті та його околицях було, зокрема, збудовано масштабну оборонну лінію польових укріплень, створено низку протитанкових загороджень і заміновано всі мости та важливі інфраструктурні об’єкти. Тож так, німці перебували у стані готовності й достатньо тривалий час просто чекали, коли саме наступить противник.
Дочекалися того вони взимку 1945 року. Усього визволення Кракова та його околиць тривали днів вісім – з 16 по 23 січня. Зі сторони СРСР за місто билися дві армії 1-го Українського фронту, 60-а армія генерала Павла Курочкіна, 38-ма армія генерала Кирила Москаленка та частина 4-ого Українського фронту генерала Івана Петрова. Більшість військових насамперед наступали на Краків із північного заходу та сходу – тобто звідти, звідки не очікували удару німці. Решта ж радянських бійців підходила до міста з південного сходу. Тактика доволі зрозуміла – взяти противника в оточення.
Бої безпосередньо за місто почалися 18 січня. Внаслідок потужних наступальних дій з північного заходу через Броновіце та з півночі через Червоний Прондник уже ввечері того ж дня Червона армія визволила лівобережну частину Кракова та повністю зайняла Старе місто (хоча відповідно до інших даних остаточно німці покинули місто 19 січня).
Визволення Кракова: версія 2
Щодо іншої версії визволення Кракова, якої дотримується більшість сучасних польських істориків: згідно з нею, німецькі окупанти навіть не планували битися за це місто, бо розуміли, що мають величезний ризик потрапити в оточення. Єдиною метою нацистів було уповільнити наступ радянської армії, аби закріпитися на позиціях далі. Для цього вони підірвали лише необхідні їм мости та перекрили греблю в Рожнові, аби забезпечити безпечний відступ своїм військам. Фактично того було досягнуто, адже, як пишуть історики, “німці мали стільки часу для евакуації, що вони вивезли не тільки всю свою адміністрацію, а й награбовані польські витвори мистецтва”.
Знаючи, що росія, яка є нащадком СРСР, майстер у переписуванні історії на свій лад, цілком ймовірно, що свого часу розпіарений подвиг Конєва – зовсім не подвиг, а дещо кардинально інше. Але, чого гріха таїти, дізнатися стовідсоткову правду буде надто складно. Тож тішимося, що Краків таки визволили і що після років німецької окупації місто у січні 1945 стало знову польським.