Після Першої світової війни, внаслідок краху трьох імперій — Німецької, Австро-Угорської та Російської — на карті Європи знову з’явилася незалежна Польща. Вперше за 123 роки розподілу між цими державами, Польща змогла відновити свою державність, пише krakowyes.eu.
11 листопада 1918 року Юзеф Пілсудський прийняв командування над польськими збройними силами у Варшаві — ця дата офіційно визнана днем відновлення незалежності Польщі.
Формування державних інституцій
Одразу після проголошення незалежності польське суспільство разом із новою владою приступило до активного формування державних інституцій. Вже 5 грудня, за ініціативою міністра внутрішніх справ Станіслава Тугутта, Глава держави Юзеф Пілсудський підписав декрет про створення Народного ополчення. Це формування мало забезпечувати порядок, охорону громадян у містах та селах, а також боротьбу з проявами хаосу та порушеннями громадського спокою.
А 9 січня 1919 року очільник польської держави видав указ про заснування Муніципальної поліції, у результаті чого було централізовано чинні місцеві структури – міські органи самоуправління та муніципальні ополчення. Обидва укази мали тимчасовий характер.
До слова, до 1 грудня 1919 року у Кракові функціонувала Крайова жандармерія
24 липня 1919 року було ухвалено закон, який визначив основи функціонування Державної поліції. Відповідно до цього документа, поліція розглядалася як орган виконавчої влади та місцевого самоврядування, покликаний забезпечувати громадську безпеку, спокій, порядок і дотримання законів.
Згідно з положеннями закону, Державна поліція мала бути сформована та діяти за зразком військової структури.
Територія держави була поділена на:
- окружні штаби (з 1924 року воєводські штаби);
- районні штаби;
- відділи муніципальної міліції;
- поліційні дільниці.
Хто міг бути поліціянтом
Щоб вступити на службу в поліцію кандидати мали відповідати суворим вимогам. Насамперед вимагалося бездоганне минуле, хороша репутація та міцне здоров’я. Фізична витривалість і відповідний зріст також були обов’язковими критеріями для вступу на службу. Поліціянти також давали присягу на служіння державі. Також вони зобов’язані були поважати закон, підкорятися старшим за званням, а також бути сумлінними, чесними та об’єктивними у виконанні своїх обов’язків. Високі моральні якості та дисципліна були обов’язковими компонентами поліційної служби.
Окрім професійних вимог, регулювалися й особисті аспекти життя. Згідно з поліційним положенням, представники поліції могли вступати в шлюб лише за погодженням свого безпосереднього керівництва. До того ж поліціянт мав досягти щонайменше 24-річного віку, а обраниця повинна була мати бездоганну репутацію.
Краківське повстання
В листопаді 1923 року у Кракові відбулося повстання робітників, яке було підтримано частиною солдатів.
Краківське повстання стало одним із наймасштабніших соціальних виступів у міжвоєнній Польщі, що передувало німецькій окупації. Це був вибух народного невдоволення, переважно з боку робітників, викликаний погіршенням економічної ситуації, зростанням цін і безробіттям. Всупереч рішучості протестувальників, виступ було жорстоко придушено державними силами. Повстанців було роззброєно, а багато учасників зазнали репресій. Події в Кракові стали болісним прикладом напруги між владою та трудовими масами у молодій Польській Республіці.
Сутички призвели до значної кількості поранених та загиблих – життя втратили 32 особи, серед яких були як робітники, так і військовослужбовці 8-го уланського полку.
Після цього було створено спеціальні резервні поліційні підрозділи, які спеціалізувалися у розгоні зібрань без застосування вогнепальної зброї, використовуючи інші методи.
Подібні соціальні заворушення, хоча й меншого масштабу, спалахували ще кілька разів.
Порядок функціонування та структура поліції були чітко окреслені у постанові Президента Республіки Польща від 6 березня 1928 року. Згідно з цим документом, у разі мобілізації поліція мала входити до складу збройних сил як окремий підрозділ служби безпеки. На початку становлення польської державності поліція функціонувала як децентралізований орган, що підпорядковувався як центральним, так і місцевим органам влади. Однак після перевороту у травні 1926 року політичні соратники Юзефа Пілсудського ініціювали реформу, яка значно обмежила вплив місцевих самоврядувань на поліційні структури. Внаслідок цього поліція перетворилася на централізовану установу, що діяла під прямим контролем державної влади.
Від поліції до міліції. І навпаки
З початком німецької окупації у війську служили близько 30 тисяч поліціянтів. Під час вересневої кампанії загинули майже 2 тисячі офіцерів, ще 12 тисяч потрапили в радянський полон.
У жовтні 1939 року на окупованих німцями землях генерал-губернатор Ганс Франк створив так звану “блакитну поліцію” – за кольором уніформи. Колишніх польських поліціянтів змушували служити під загрозою смерті або концтабору. Частина з них брала участь у каральних акціях, але багато хто потай співпрацював із підпіллям, рятуючи людей від нацистських переслідувань.
Після війни, в умовах становлення комуністичного режиму, було створено Громадянську міліцію, яка замінила довоєнну поліцію. Це рішення затвердив Польський комітет національного визволення в жовтні 1944 року. Міліція підпорядковувалась Міністерству громадської безпеки, а згодом — новоствореному Міністерству внутрішніх справ. У 1952 році Польща розірвала зв’язки з Інтерполом.
З демократичними змінами 1989 року в країні почалося повернення до довоєнних традицій. 6 квітня 1990 року була відновлена Державна поліція, яка замінила міліцію. Її головне завдання — забезпечення громадської безпеки, порядку та захисту прав громадян. У вересні того ж року Польща повернулася до лав Інтерполу. Сьогодні польська поліція налічує майже 100 тисяч працівників у кримінальній, превентивній та спеціалізованих службах.