Мер Кракова Владислав Беліна-Пражмовський – жива легенда Польщі

Про Владислава Беліну-Пражмовського складали пісні та легенди, він увійшов в історію Польщі як геройський офіцер, котрий боровся за свободу своєї країни. Улан, капітан кавалерії, полковник, його знали товариші по зброї під іменем “Беліна”, хоча хрещений був Владиславом-Зигмунтом. Військове ім’я (сучасний “позивний”) назавжди змінило його особистість і долю. Солдати гордо йменували себе “беліняками”, а пересічні поляки просто щиро довіряли цій людині. Як і краків’яни, коли Пражмовський обійняв посаду мера Кракова у 1931 році, пише сайт krakowyes.eu.

Дитячі та юнацькі роки

Походив Владислав з дуже давнього роду, у сім’ї дуже пишалися предками, які були каштелянами та воєводами. Народився він у травні 1888 року у родині учасника Січневого повстання Іполіта Пражмовського та Броніслави Дудельської. Змалку виділявся невгамовністю, був завзятим вершником та експериментатором. Так згадували про нього друзі дитинства. 

Світогляд хлопця формував батько, сам Іполіт воював у відомому кавалерійському загоні генерала Діонісія Чаховського. Підлітком Владислав долучився до незаконної на той час патріотичної роботи. Перші конспіративні досліди завершилися сумною подією: під час виготовлення саморобного вибухового пристрою хлопцю відірвало два пальці. У 1905 році розпочався шкільний страйк, яким керував клуб незалежності. Найактивнішу участь у роботі взяв юний Владислав. Після цього його виключили зі школи, але юнаку вдалося продовжити освіту у приватній середній школі Міхала Рихловського у Варшаві. Цей заклад тоді став неофіційним центром боротьби з русифікацією.

Отримання другого імені

У 1909 році Пражмовський перебрався до Львова, де здобув можливість навчатися польською мовою у місцевому політехнікумі. Там увійшов до Спілки активної боротьби і взяв позивний “Беліна” з родинного герба. Згодом приєднався до Асоціації стрільців. Вищу освіту здобув у Австрії, де продовжував популяризувати ідею незалежності Польщі. Повернувшись додому, оселився спочатку під Краковом, потім – у селі Рожки. У 1913 році одружився, народився син Збігнєв.

Геройський рейд по тилах

Коли почалася Перша світова війна, Беліна сприйняв це як шанс на отримання незалежності для своєї країни. Приїхав до Кракова за запрошенням Пілсудського, прийняв командування групою, якій доручили досить небезпечне завдання. Вони мали рухатися по ворожих тилах, відволікаючи удари на себе, 6 серпня вирушили 7 добровольців, а вже 13 серпня загін Беліни налічував понад 140 осіб з охочих приєднатись. У травні 1917 року Владислав здобув звання капітана, очолював 1-й уланський полк Польських легіонів. Два роки провів у боях з більшовиками, відзначився при взятті Вільнюса у квітні 1919 року.

У вересні 1920 року Беліна-Пражмовський вже командував 209 Уланським підкарпатським полком, таке призначення надійшло від міністра військових справ генерала Казимира Соснковського. Той згадував Владислава як людину великої громадянської мужності, талановитого офіцера, який не боявся ризикнути життям заради своїх солдатів. Вояки це знали, тому любили й шанували свого командира. Першої поразки загін Беліни зазнав у 1920 році у боях з армією Будьонного. Тоді війська Пражмовського не утримали стратегічний залізничний вузол у Рівному і змушені були відійти. Після кількох місяців шпиталю на фронт офіцер вже не повернувся.

Перехід до цивільного життя

Пражмовський був відомою на той час особистістю, тому його поставили забезпечувати постачання і навчати кавалеристів Добровольчої армії. У 1922 році заслуги офіцера були відзначені Срібним хрестом ордена Віртуті Мілітарі. Але як тільки Червону Армію вдалося відкинути від столиці Польщі, Беліна одразу заявив про звільнення у запас через проблеми зі здоров’ям. Нелегкі випробування минулого почали даватися взнаки сильними серцевими нападами. Молодому офіцеру виповнилося лише 32 роки, коли він оселився у невеличкому маєтку в Годзішуві. Потім перебрався до Янува. Але повернення до влади Пілсудського, з яким Владислав був добре знайомий, знову змінило його долю. Полковник погодився взяти на себе постачання кавалерійської техніки для армії. Оселився у Кракові, очолив Краківський осередок Асоціації легіонерів.

На посаді мера

У липні 1931 року Владислав Беліна-Пражмовський обійняв посаду мера Кракова. Його призначення припало на важкий час великої кризи, яка охопила замок біля Вавеля. Але організаторські таланти Пражмовського, його величезний досвід керування, господарський підхід до розв’язання проблем, щира турбота про мешканців зіграли вирішальну роль. Місто почало вибиратися з економічної кризи. Ці зусилля та самовідданість мера дуже цінували містяни. Саме за керування Беліни у Кракові був збудований міст маршала Юзефа Пілсудського. Урочисте відкриття відбулося у січні 1933 року, мер особисто перерізав стрічку. Міст вимостили базальтовою бруківкою, а тротуари – асфальтовим покриттям, привезеним зі Львова, що було на той час важливим показником добробуту міста. 

Але перебував на відповідальній посаді пан Владислав недовго – 2 роки. У 1933 році його призначили львівським воєводою з повноваженнями координувати роботу двох інших воєвод у східній Малопольщі – тарнопольського та станиславівського. На прощальному банкеті у Краківському стрілецькому товаристві Беліна-Пражмовський відзначив, що дуже хотів би оселитися у Кракові й присвятити себе мирній праці разом із товаришами. Але таки змушений поїхати. У Львові Пражмовському довелося знову розв’язувати чимало складних проблем. Але врятувало те, що він добре знав Львів ще зі студентських років, а мешканці пам’ятали й цінували Беліну за участь у боях за місто у 1918 році.

Останні метри прориву

На посаді львівського воєводи легендарний Беліна залишався до 1937 року, але через проблеми з серцем таки змушений був піти з неї. Він настільки блискуче проявив себе і у Кракові, і у Львові, що для мешканців обох міст це рішення стало майже жалобною звісткою. У 1938 році Пражмовський виїхав на лікування до Венеції, але й там не давали спокою думки про долю своєї країни. В Італії його наздогнала звістка про чехословацьку кризу та акцію групи генерала Владислава Бортновського в Заользі. Першим рішенням було знову повернутися до армії, але лікарі заборонили про це навіть думати. Нова серія серцевих нападів остаточно добила мужнього офіцера. Владислав Беліна-Пражмовський пішов з життя у жовтні 1938 року. Тіло легендарного командира, засновника польської кавалерії привезли до Кракова його колишні підлеглі. З великою пошаною прощалися з героєм венеціанська влада та італійські ветерани.

Останні почесті та заслужені нагороди

Провести відомого політика та офіцера в останню дорогу у Кракові зібралися тисячі людей. Мер міста Іґнацій Мосціцький посмертно нагородив Пражмовського орденом Відродження Польщі за значний внесок у розбудову своєї батьківщини. Героя поховали на Раковецькому цвинтарі, поруч із братською могилою вояків 2-го Рокитнянського полку легкої кавалерії.

Серед найпочесніших нагород Пражмовського – Хрест Доблесті, золотий Хрест за заслуги, орден Орлиного хреста від Естонії, орден “За заслуги” від Угорщини, командорський хрест ордена Корони Італії, командорський хрест ордена Білого Лева. У 2015 році колекцію з 26 нагород героїчного полковника та мужнього мера Кракова передали його нащадки з Торонто до музею Юзефа Пілсудського у Сулеювеку.  

Ім’я Владислава Беліни-Пражмовського наприкінці 1930 років отримав новий проспект Кракова. За часів комуністичної влади він був перейменований, але після розпаду СРСР краків’яни повернули колишню назву. У листопаді 1998 року на батьківщині видатного політичного діяча встановили обеліск, прикрашений барельєфами. А у 2019 році зображення Беліни-Пражмовського увіковічили на срібній колекційній монеті у 10 злотих, яку випустив Національний банк Польщі на згадку про Вільнюську експедицію.