Список відомих діячів Кракова налічує чимало видатних осіб. Це і громадська активістка Ружа Лубенська, і рятівник національних скарбів у Вавелі Юзеф Кшивда-Полковський, і герой битви під Дунайцем Станіслав Бєлянський, і ще багато інших особистостей. Є в цьому переліку ім’я Станіслава Клімецького, який увійшов в історію як віцемер і мер Кракова. Але не менш славетна сторінка його життя як офіцера Польських Легіонів і Війська Польського, пише сайт krakowyes.eu.
Блискуча освіта та громадська діяльність
Народився Клімецький у листопаді 1883 року у Волі Пшемиковській, батьки постаралися дати йому належну освіту. Навчався у гімназіях у Злочові, Вадовіце, але попри гарні оцінки, звідти хлопця виключали через незалежну діяльність. Завершити навчання вдалося у гімназіях у Бохні та Кракові, потім почав вивчати право у Віденському університеті. Та більше зацікавив Станіслава рівень підготовки у Ягеллонському університеті Кракова, куди й перейшов на юридичний факультет. Диплом здобув у 1908 році, але навчання продовжив і у 1913 році став доктором права.
Але Клімецький не обмежувався навчанням. Юнак видався активним, допитливим, ініціативним, студентом був президентом Академічної асоціації у Кракові та активістом Асоціації адвокатських бібліотек. Входив до Товариства активної боротьби, Стрілецького товариства, Національної робітничої спілки. Його обирали радником мера міста Подґуже, що дало можливість адвокату підтримувати розвиток незалежних організацій.
Молодий легіонер Війська Польського
Коли почалася Перша світова війна, Клімецький приєднався до польських легіонів, його записали до 2 полку піхоти. З ним вирушив на фронт у Мармароські Карпати, на той час це була територія Угорщини. На місці вояків активно підтримали місцеві мешканці, гуцули не лише допомагали харчами та провідниками, а й активно долучалися до лав. Наприкінці грудня 1914 року сформувалася Гуцульська рота Польських легіонів, командування якою прийняв прапорщик Станіслав Клімецький. Підвищення у чині він отримав за мужність у боях під Молотковом.
Його солдати були чудовими розвідниками, бо завдяки традиційному гуцульському вбранню легко потрапляли на позиції в тилу ворога. Дійшли до Буковини. За особисту хоробрість та зразкове керування Клімецького підвищили до підпоручика. Але незабаром удача його полишила, у травні 1915 року Станіслав потрапив у полон, 2 роки перебував у таборі для військовополонених. Але зміг таки втекти, у липні 1917 року дістався до Харкова, де влаштувався викладачем до гімназії під іменем Врублевського. Ще викладав у Народному університеті. Але сидіти склавши руки не звик, тому через пів року подався до Польського допоміжного корпусу, перебравшись через лінію фронту. Коли після підписання Брест-Литовського договору польські війська відмовилися підкорятися австрійцям, Клімецький спробував прорватися до польських формувань у Росії під Раранчою. Знову полон, потім його забрали до австро-угорської армії.
Знову до цивільного життя
У 1919 році Клімецькому вдалося залишити армію й дістатися Кракова. Там він відкрив адвокатську контору у Подґужому, став радником. Згадав колишні політичні уподобання, з 1921 року вже значився активістом Національної робітничої партії, від якої балотувався до сейму. Його обрали головою губернського правління. Залишався активістом місцевого самоврядування, у липні 1931 року пана Станіслава обрали віцемером Кракова. Цю посаду він очолював до 1939 року, але не забував і про іншу громадську діяльність. Коли розпочалася економічна криза, очолив кампанію допомоги нужденним.
Випробування Другої світової війни
Фото: Клімецький на церемонії Польського Червоного Хреста, 1939 рік
На початку Другої світової війни Клімецький обіймав посаду віцемера Кракова. У трагічний момент люди розгубилися, не знали, до чого вдатися, деякі почали залишати місто. Чинний мер теж виїхав із Кракова. Клімецький проявив неабияку силу духу та громадянську мужність, насамперед звернувся до населення, щоб всі зберігали рівновагу та мужній спокій у нелегкі часи випробувань. Заявив, що попри складнощі робота має тривати, муніципальна управа працюватиме у звичайному режимі в усіх офісах та департаментах.
Він же подбав про те, щоб усі електростанції, водопровідні, газові заводи, залізниці не припиняли роботу, хоча це було досить складно через мобілізацію і втечу багатьох містян. А 4 вересня у Кракові створили комітет допомоги громадянам, який опікувався інвалідами та пенсіонерами, до складу організаторів входив Клімецький. Наступного дня учасники загальних зборів міської ради офіційно прийняли рішення, за яким пана Станіслава обрали на посаду мера міста.
Мер окупованого Кракова
Нацисти увійшли до міста 6 вересня, не було навіть спротиву оборони. Клімецький вже зранку інспектував вулиці, тож встиг перехопити колону гітлерівців на мосту. Офіцеру, який вийшов назустріч, назвався бургомістром Кракова, після чого до нього вийшли вже вищі чини. З ними мер міста прибув до мерії. Щоб гарантувати окупантам безпечне просування вулицями, на зустрічі з представниками ворожої армії меру та членам комітету довелося погодитися на призначення 25 заручників. Одним із них зголосився стати сам Клімецький.
Коли гітлерівці захопили Краків, то залишили представників міської влади на їхніх посадах. Але зобов’язали забезпечувати порядок. Клімецький це пообіцяв. Всі місяці свого керування намагався захищати населення від загарбників, а комітет продовжував піклуватися про нужденних. Особливо про біженців, які отримували прихисток та харчування в їдальнях міста. Мер Кракова закликав мешканців продовжувати працювати у звичному режимі, але сплачувати міський збір для роботи всіх офісів та установ.
Від ворожої кулі
У роки окупації на своїй посаді пану Станіславу доводилося балансувати на лезі ножа, і він це добре усвідомлював, коли на неї погоджувався. Першого разу його заарештували 20 вересня 1939 року, визнавши відповідальним за вбивство 2 німецьких солдатів у Плантах. Тоді мер Кракова провів 10 днів у в’язниці Монтелюпіх. Доки перебував за ґратами, влада перейшла до німецьких представників, тому фактично польське міське управління було ліквідоване. Другий арешт видався більш трагічним. Клімецького заарештували у листопаді того ж року у зв’язку з акцією проти професорів університетів. Декілька місяців він ділив камеру з ректором Гірничої академії професором Владиславом Таклінським у в’язниці Вроцлава, потім його відправили до концтабору Заксенхаузен.
Але й вдруге панові Станіславу пощастило вирватися з пастки смерті. У лютому 1940 року він повернувся до Кракова і потроху відновив роботу адвокатської контори. Сподівався, що обійдеться. Однак цей діяч вже потрапив на очі новій владі і тримати його на волі ніхто не збирався. Втретє й востаннє заарештували Клімецького наприкінці листопада 1942 року у власній квартирі по вулиці святої Анни. А через два тижні окупанти провели масові розстріли краківської інтелігенції, 40 осіб було знищено 11 грудня у Неполомицькому лісі. Серед них був і мужній поляк, видатний діяч Кракова Станіслав Клімецький. Загиблих поховали у братській могилі, де після завершення Другої світової війни встановили пам’ятний знак. Часто приходять туди з квітами вдячні краків’яни. А вулиця, яка сполучає Подґуже з мостом через Віслу та Середмістя, названа на честь Станіслава Клімецького. Сміливого поляка, який до останнього залишався зі своїм рідним містом, яке дуже любив і намагався врятувати.