Краківська піаністка Наталія Карп: життя врятувала грою

У фільмі “Список Шиндлера” багатьох глядачів вразив епізод, коли комендант концтабору дарував життя в’язню після того, як той майстерно зіграв на роялі ноктюрн Шопена. Деякі вважали це вигадкою, але насправді такий епізод у реальності був. Жінкою, яка своєю майстерністю підкорила жорстокого нациста, якого боявся весь табір смерті, була єврейська піаністка Наталія Карп, уроджена Вейсман. Відомою вона стала вже після війни, коли почала концертувати. А у 1943 році у дівчини був незначний досвід, любов до музики і великий талант від народження, пише сайт krakowyes.eu.

Обдарована дитина з родини промисловця

Наталія Вейсман народилася у лютому 1911 року в Кракові у родині багатого промисловця Ісидора Вейсмана. Той прагнув дати дітям належну класичну освіту, тому не шкодував грошей на вчителів. У ті часи вміння грати на музичних інструментах було для дівчини зі шляхетної родини обов’язковим, тому Наталочка почала освоювати гамми на фортепіано. Вчителі відзначали у малої чудовий слух і гарний голос, талант вона успадкувала від матері, яка теж дуже любила музику й добре співала. Щоправда, лише в колі рідних та друзів, бо тоді для заможної жінки вважалося непристойними давати публічні концерти. 

Наталії пощастило більше. Коли їй виповнилося 13 років, батько погодився відправити її на навчання до Берліну, де мешкали родичі. Дідусь, у якого зупинилася Наталія, подбав про гарних викладачів. Вчив малу відомий австрійський піаніст Артур Шнабель, якого називали одним із найвидатніших інтерпретаторів музики Баха та Моцарта. Під керівництвом такого педагога Наталія швидко набиралася майстерності, у 18 років вже виконувала Перший концерт Шопена на сцені Берлінської філармонії.

Юну Вейсман чекав великий успіх, але батько не дозволив обрати професію піаністки. В його очах музиканти, актриси, співачки та балерини були не гідними репутації пристойної родини, і дівчині довелося змиритися. Через кілька місяців після успішного дебюту Наталію забрали до Кракова. Причина відшукалася вагома: померла мати, потрібен був догляд за молодшими дітьми. Промисловець Ісидор Вейсман поквапився підшукати гарну партію для доньки, у 1933 році вона вийшла заміж за адвоката Юліуса Хублера. Чоловік заборонив навіть думати про концерти, тому Наталія все рідше сідала до рояля. Їй залишалося тільки мріяти про те, як все могло б скластися, коли б не диктат батька. Але раптом все змінилося.

Жахливі випробування війни

У 1939 році у життя сотень тисяч поляків увірвалася Друга світова війна. Коли нацисти увійшли до Кракова, у місті царювала паніка, люди боялися навіть з’являтися на вулицях. Чоловік Наталії загинув під час бомбардувань, вона залишилася з сестрою. Ризикнула одного разу вийти після комендантської години і одразу ж потрапила до патруля. Дівчину жорстоко побили, а потім разом із сестрою відправили до гетто у містечку Тарнув за 70 кілометрів від Кракова. Дівчата спробували втекти, планували разом із друзями дістатися Варшави, а потім – до Словаччини. Але втікачкам не пощастило, їх схопили з фальшивими документами. Вдруге відправили вже до концтабору Плашув у Кракові. 

Доленосна зустріч

У Плашуві панував комендант Амон Гьот, який уславився своєю жорстокістю. На його рахунку було понад 10 000 знищених євреїв. Колишні в’язні концтабору згадували як комендант називав себе перед ними богом і доводив свою владу безжально. Люди розповідали, що ніколи б не повірили, що хтось здатний на подібні звірства, коли б не побачили на власні очі. Але було у Гьота слабке місце: він обожнював класичну музику. Звісно, у виконанні найкращих музикантів. 

Наталію та її сестру Гелену привезли до концтабору на початку грудня 1943 року. На них чекав розстріл, аж раптом старшу дівчину висмикнули з барака і повели до коменданта. Виявилося, що той відзначав день народження. І коли дізнався, що серед нової партії в’язнів є піаністка, яка виступала у Берліні, забажав послухати її гру. Наталія пізніше згадувала, що від жаху ледь розуміла, де вона і що з нею. Коли комендант наказав грати, найбільше боялася сфальшивити, бо не сідала за інструмент з початку війни. Тому вирішила зіграти свій улюблений ноктюрн Шопена до-дієз мінор, який знала найкраще.

Цей твір, сповнений суму, настільки відбивав стан самої піаністки, що вона уповні поринула у гру. Отямилася від тиші, котра запала після того, як вона закінчила грати. Результат приголомшив усіх. Гьот наказав залишити бранку живою. Набравшись хоробрості, Наталія попросила й за сестру. Вочевидь у ката був пречудовий настрій, бо він погодився помилувати обох. Цей день народження нациста сестри стали вважати і своїм другим народженням, що відповідало дійсності.

Як пощастило вижити?

Дівчатам подарували життя, але не свободу. Наказ коменданта мав силу 9 місяців, потім їх переправили до одного з найстрашніших таборів смерті – Освенциму. Навіть самі в’язні похмуро жартували, що вийти звідти реально лише з димом печі крематорію. Наталія згадувала, що вони з сестрою підтримували одна одну, думаючи лише про те, аби вижити. І їм вдруге пощастило. У січні 1945 року їх переправили до табору Холешов у Західній Чехословаччині, де сестри протрималися до завершення війни. Додому повернулися худі, змарнілі й виснажені, але щасливі від того, що живі. Перше, що зробила Наталія у напівзруйнованому власному будинку, це сіла за старе піаніно. Більше ніхто не міг їй заборонити присвятити себе музиці, яка врятувала дівчині життя. 

Вона почала навчати дітей-сиріт, готуватися до концертів. Перший післявоєнний виступ відбувся 17 березня 1946 року з трансляцією на польському радіо. Піаністка обрала цього разу не Шопена, а Перший концерт Чайковського, який грала разом зі Краківським філармонічним оркестром. Свій вибір пояснила тим, що цей концерт набагато складніший за технікою. А їй хотілося продемонструвати всьому світові, що вона не забула, як грати, що вона вижила у надлюдських умовах.

Повоєнна музична кар’єра

Того ж року Наталія вдруге вийшла заміж, її обранцем став працівник польського посольства Йозеф Карпф. Чоловік підтримував її прагнення стати відомою піаністкою. Вони перебралися до Лондона. А коли соціалістичне керівництво Польщі відкликало Йозефа на батьківщину, подружжя попросило політичного прихистку й отримали його. Пані Наталія продовжила концертувати, тільки у прізвищі прибрала останню літеру, на афішах значилася як Карп. У 1950-1970 роках багато виступала в Європі, спеціалізувалася на творах Шопена. Важливою подією для піаністки став виступ у лондонській концертній залі, де грав сам Шопен. Ще вона заснувала лондонське альфа-тріо, учасницею якого стала Регіна Шейн – мати художнього керівника Карнегі-холу Клайва Гіллінсона. 

Колеги згадували, що під час виступів пані Наталія завжди клала перед собою на рояль рожеву хустинку, яку купила у Варшаві одразу після війни. Піаністка казала, що цей шматочок тканини надихає її як символ розкоші та жіночності, про що вона мріяла у таборах смерті. Критики так і характеризували гру Карп: як суто жіночу з м’яким тоном та інтуїтивно музичним фразуванням. Попри страшні випробування пані Наталя зберегла доброту, душевну красу, почуття гумору, що відзначали всі, хто її знав.

Зустріч з минулим

У 1949 році Наталію Карп запросили виступити у Лондоні перед Оскаром Шиндлером з нагоди вручення йому Премії миру імені Мартіна Бубера за порятунок євреїв під час Другої світової війни. Хоча у відомому “списку Шиндлера” пані Наталії не було, вона стала почесною гостею. Звісно ж, пані обрала для виконання доленосний для неї ноктюрн Шопена, історію своєї любові до якого ніколи не приховувала. Піаністка не лише зірвала оплески зали, а й отримала подяку від Шиндлера за унікальну гру.

Останні акорди

Концертувала Наталія Карп аж до свого 90-річчя. Пішла з життя ця мужня жінка у липні 2007 року. Її донька Енн, яка стала журналісткою, згодом написала книгу про своїх батьків під назвою “Після війни: життя після Голокосту”. А онук Карп-Марк Лоувен, котрий продовжив династію журналістів, присвятив бабусі одну зі своїх статей – “Останні ті, хто вижив у Голокості, згадують”. Так історія Наталії Карп стала відомою у різних країнах, тож не дивно, що її вирішили ввести до фільму “Список Шиндлера”, який зібрав одразу декілька найпрестижніших світових кінопремій.