В архівах Кракова зберігається чимало документів, які тривалий час приховували від громадськості. Ці папери та щоденники розкривають правду про життя мешканців міста під час Другої світової війни, їхні страхи, надії та крихкі компроміси. Відомо, що нацисти протягом окупації ставилися до поляків зверхньо, в офіційній пропаганді їх називали “недолюдьми”, у повсякденні – тримали на другому плані, змушуючи працювати важко та безправно. Проте ситуація змінилася, коли Червона армія підійшла до воріт Генерал-губернаторства, пише krakowyes.eu.
Раптом у Берліні згадали, що ці принижені та зневажені поляки можуть стати цінним ресурсом у боротьбі за виживання Третього Рейху. У 1944 році нацисти намагалися створити польське військове формування під своїм командуванням, яке б підпорядковувалося Вермахту. Це було цинічне визнання: ті, кого вважали небезпечними та непотрібними, раптом визнали солдатами, здатними тримати зброю.
Спроба Вермахту залучити поляків
Варто згадати, що Краків за часів окупації став магнітом для багатьох німців, які шукали своє місце під сонцем. Гітлерівці називали його стародавнім німецьким містом (Uralte deutsche Stadt), і це стало чудовою приманкою. Туди почали приїжджати купці, підприємці, чиновники, солдати, і кожен шукав своє. Хтось бачив шанс розбагатіти, як Оскар Шиндлер, хтось – спокій далеко від фронтового хаосу, а дехто прагнув свободи та незалежності. Вермахт, Люфтваффе та Ваффен-СС оселялися у Кракові не лише для служби: гарнізони чергували поряд із лікарнями та базами відпочинку, де офіцери проводили відпустки.
Разом із солдатами прибували їхні родини, коханки, батьки, помічники. Так у Кракові сформувалася жвава громада – зародок нової німецької метрополії, де кожен шукав власної вигоди та безпеки. Але водночас розгорталося й одне з найганебніших явищ окупації – масштабне пограбування. Цінності міста вилучали від імені держави, але здебільшого й на приватний рахунок, без огляду на інтереси Третього Рейху. Краків став ареною безжальної гри: страх, жадоба й беззаконня встановлювали свої правила у кожному кварталі, а місто, здавалося, жило подвійним життям: між блиском чужих статків та мовчазним стражданням краків’ян.
Обіцянки та реальність
У Кракові за часів нацистської окупації не було масового колабораціонізму. Більшість мешканців ставилася до німців вороже й намагалася триматися осторонь їхніх структур. Звісно, були й ті, хто погоджувався працювати у канцеляріях та комендатурах. Таких людей сусіди зазвичай зневажали, а чутки про співпрацю з ворогом тих чи інших містян швидко ширилися містом. Страх перед доносами та зрадою був величезним, адже навіть одна необережна розмова могла призвести до арешту.
Водночас атмосфера спротиву була дуже відчутною. Чимало краків’ян підтримували Армію Крайову або поширювали підпільні газети. У кав’ярнях і на квартирах пошепки обговорювали вбивства німецьких офіцерів чи саботаж на фабриках. Сам факт співпраці з окупантами вважався ганьбою, а після завершення війни навіть незначна причетність до німецької адміністрації могла зруйнувати життя. Колаборанти залишалися меншістю, і на тлі загального опору виглядали радше винятком, ніж правилом.
Між страхом, пропагандою та опором
Щоб схилити краків’ян на свій бік у боротьбі проти радянської влади, німці розгорнули потужну пропаганду. Вони зводили все до однієї ідеї: використати міф про Юзефа Пілсудського та старі образи польсько-більшовицької війни. Літо 1944 року стало піком цього абсурду. Краківський губернатор Курт-Людвіг Бургсдорф вирішив організувати академію на честь польських солдатів, які загинули під час боротьби з більшовиками у 1920 році. Паралельно вулицями міста поширювалися репродукції плакатів 1919–1920 років, а мільйони листівок закликали поляків стати на бік Вермахту. Навіть намагалися завербувати членів польського підпілля, але більшість цих спроб зазнали повного фіаско.
Німці зробили ставку на старі історичні рани та приклад маршала Пілсудського. Професор Анджей Хвалба (Andrzej Chwalba) у своїх дослідженнях зазначав, що нацисти вирішили створити польські допоміжні збройні сили під своїм командуванням на противагу Армії Крайовій та іншим підпільним організаціям. Перше конкретне рішення було ухвалене 4 листопада 1944 року, коли окупаційна влада встановила принципи організації нового формування. Планували, що кістяк польської армії складуть офіцери та солдати, захоплені у полон у 1939 році, а також колишні повстанці Варшави.
Пастка гасел
З середини листопада у місті з’явилися плакати, які переконували: кожен чоловік віком від 16 до 50 років може розраховувати на зарплату, безплатне харчування, житло та медичне обслуговування, як у німецьких солдатів. В обіцянках не забули й про безплатну форму, зброю, лікування, фінансову компенсацію у разі поранення. А також дозвіл користуватися польовою поштою всередині Генерал-губернаторства і для листування з родичами у Німецькому Рейху.
На одному з плакатів зобразили солдата у гарній формі, а під ним зробили великими літерами напис: “Почни служити батьківщині – отримай форму, зброю та повагу!”. Інший закликав: “Твоя сім’я у безпеці, а твоя праця винагороджена – долучайся до допоміжних сил!”. Особливо дивно виглядав плакат, де на тлі символів Вермахту стояв юнак із гітарою, а гасло проголошувало: “Служіння батьківщині – шанс на дружбу та свободу!”.
Листівки, які розповсюджувалися серед мешканців, також грали на національній гордості та історичних ранах: “Як твої предки боролися з більшовиками, так і ти захисти країну сьогодні!”. Іноді текст звучав майже комічно: “16–50 років – твій обов’язок і твоя нагорода!” з перерахуванням усіх пільг: харчування, житло, медичне обслуговування, зброя. Ці гасла мали створити ілюзію масового ентузіазму та легітимності, але у реальності виглядали абсурдно. Кожен плакат був своєрідною маленькою виставою, яка намагалася продати ідею, ніби поляки охоче приєднуються до Вермахту.
Плакати, гасла, поразка
Німці вперто розраховували на містян, які мали давній військовий досвід, але вже з самого початку їхні плани були приречені на провал. Колишні солдати 1939 року та варшавські повстанці майже ніколи не погоджувалися служити окупантам. На рідкісних світлинах, які збереглися до XXI століття, можна побачити, що солдати Війська Польського, взяті у полон на Східному фронті, навіть у цій складній ситуації зберігали гордість і небажання змінити сторону. Ідея створення польських допоміжних сил так і залишилася радше пропагандистською демонстрацією, ніж реальною військовою структурою.
Німці щедро обіцяли добровольцям допоміжної служби навіть повну свободу сповідувати власну релігію. Пропозиція досить спокуслива – на думку окупантів. Нацисти розраховували на 12 000 добровольців від солдатів Війська Польського лише на першому етапі та мріяли про 150–175 000 у довгостроковій перспективі. Оптимізм був безмежним, але реальність виявилася іншою. Попри всі зусилля ворогів, місто залишилося байдужим. Ці яскраві заклики майже ніколи не збирали потрібної кількості охочих, а життя Кракова свідчило: сила духу містян сильніша за будь-які брехливі спокуси.
Колаборація під німецькими гаслами
Вся кампанія нацистів наштовхнулася на опір поляків і здебільшого залишилася безрезультатною. Не злякавшись невдачі, окупанти лише посилили пропаганду. Як згадував у своїх мемуарах письменник Тадеуш Квятковський (Tadeusz Kwiatkowski), на Кармелічній вулиці він бачив загін німецьких солдатів із біло-червоними пов’язками, які співали з жахливим польським акцентом: “Зелений місток гнеться” (Zielony mosteczek ugina się). Тільки коли побачив машину з камерою на даху, яка фільмувала цей марш, зрозумів, що це чергова спроба пропаганди продемонструвати нібито охочих поляків, які вступили до лав до Вермахту. Пан Квятковський ще крадькома посміявся, коли впізнав у цих солдатах “фольксдойче”.
Попри поразку з набором охочих, німці відкрили у Кракові головний пункт на вулиці Любомирського. Водночас формували у Звежинці піхотну роту зі 170 осіб у словацькій формі. Проте всі звернення до населення залишилися практично без відповіді. За даними професора Анджея Хвалби, до лав допоміжних сил вступив лише 471 доброволець. На папері все мало кращий вигляд: нацисти стверджували, нібито записалося 9000 осіб, а процес набору стартував з 5000. Частина “добровольців”, швидше за все, були в’язнями, яким дарували свободу в обмін на вступ до колабораціоністської групи.
Коли Краків не здався
Насправді ж спроба використати поляків для боротьби з Червоною Армією, яка вже активно наступала, обернулася невдачею для нацистів. Жодного польського колабораційного військового формування вони так і не створили, а всі плани ворогів розбилися об відмову людей ставати на бік ворога. Місто залишилося вірним своїй гідності, а невдалий експеримент пропаганди став ще одним доказом того, що Краків у роки окупації не здався. Навіть під тиском сил, які тоді здавалися непереможними.