Антоній Ставаж – одна з найяскравіших постатей колишнього Вільного королівського міста Подгуже, заснованого австрійцями у 1784 році, яке у 1915 році стало частиною Кракова. Він був польським лейтенантом австрійської армії, який став ініціатором опору австрійському пануванню та боротьби за визволення Кракова. 31 жовтня 1918 року, разом із групою однодумців з руху за незалежність, Ставаж розпочав безкровне роззброєння солдатів австрійської армії, які перебували у казармах на Кальварійській вулиці. У XXI столітті на цьому місці – площа Незалежності, що стала першим символом відновленої свободи Польщі. Тому день відновлення незалежності, якому сприяв вчинок Антонія Ставажа у Подгуже, краків’яни відзначають щороку 31-го жовтня саме на цьому місці, пише krakowyes.eu.
Значення подвигу офіцера Ставажа для Польщі
31 жовтня 1918 року Краків був звільнений після багаторічного поділу, і це мало не лише військове, а й величезне моральне значення. Події у Кракові стали вирішальним моментом для всієї Західної Галичини, бо завдяки успішному державному перевороту у Кракові та Західній Малопольщі вдалося відібрати у загарбників військові та продуктові склади, казарми, розташовану техніку. Багато краківських підпільних груп готувалися до цього моменту, але лише рішучість кількох молодих офіцерів на чолі з лейтенантом Ставажем дозволили реалізувати плани. І чи не найголовнішим стало те, що сміливцям вдалося уникнути боїв, руйнувань і жертв серед військових та містян.
Вдалий розвиток військової кар’єри Ставажа
Рід Ставажів походив від татар, що оселилися у Верхославіце. Антоній змолоду активно брав участь у таємних рухах за незалежність, ще під час навчання у старших класах приєднався до підпільників, потім став добровольцем австро-угорської армії, підписавши контракт як однорічний волонтер. Після служби у 7-му піхотному полку у Ґраці пішов у запас, у 1912 році вступив на юридичний факультет Ягеллонського університету. Крім того, працював інструктором у скаутських гуртках.
Коли почалася Перша світова війна, Ставаж отримав призначення до 57-го Тарновського полку піхоти, що складався переважно з поляків. Він брав участь у боях на Сербському та Італійському фронтах як командир роти, у 1916 році здобув звання підпоручика, ще через рік – поручика. Сміливого офіцера відзначили медаллю “Сігнум Лаудіс” та Хрестом військової заслуги.
Підготовка до революції у Кракові
У січні 1918 року Ставаж під час відпустки зупинився у Кракові, де почав створювати польську незалежницьку організацію. Там він зустрів Юзефа Бадзьоха, який на той час керував групою, яка здійснювала напади на австрійські залізничні транспорти. Ставаж надав йому кілька професійних порад щодо організації диверсій, і незабаром учасники стали ядром польського підпільного руху. Антоній тим часом повернувся до війська, а до Кракова приїхав аж восени. Його призначили командиром кулеметної роти у 93-му піхотному полку, що розташовувався у Подгуже.
Молодий офіцер активно розширював свою підпільну організацію, залучаючи польських офіцерів та солдатів з австро-угорських частин. Незабаром під його командуванням було кілька підрозділів та диверсійна група Бадзьоха, Краківський гарнізон на той час налічував 12 000 солдатів. Коли Ставаж почув про проголошення нової Чехословацької держави, одразу ж вирішив діяти. Він планував захопити Краків власними силами, і хоча полковник Рой умовляв почекати результатів політичних перемовин, офіцер не послухався.
Про те, як захоплювали владу у Кракові
Першим пунктом у планах повстанців став залізничний вокзал у Плашуві. Увечері 30 жовтня Ставаж оголосив польським воякам, що у Кракові спалахнула революція, і влада переходить до польського уряду. Стрільці долучилися активно: перших австрійських солдатів роззброїли, а на честь перевороту на шапках закріпили біло-червоні кокарди. Одразу ж Ставаж наказав телеграфувати до всіх міст Галичини, повідомляючи про революцію та зміну влади у Кракові, наказав зупиняти весь транспорт, який намагався виїхати з країни, та скеровувати його до Кракова. О 4-й годині ранку лейтенант Ставаж вже був у Подгуже біля солдатських казарм. Його не лякало, що його підлеглим протистояли кілька сотень ворожих вояків.
Саваж оголосив тривогу для неозброєного батальйону, а коли австрійці зібралися на казарменному майдані на Кальварійській вулиці, їх оточили солдати Антонія. До повстанців приєдналися чехи та сілезці зі Цешинського герцогства, які служили у батальйоні допомоги. Казарми захопили без жодного пострілу, на місці зірваного австрійського герба замайорів біло-червоний прапор Польщі. Тим часом у казармах на вулиці Величка діяв однодумець Ставажа, лейтенант Францішек Пустельник зі своїми вояками, він же захопив охорону у будівлі суду у Подгуже та місцевих жандармів. Антонію дуже допомогло те, що до нього приєдналися групи лейтенантів Івашка та Густака, які напередодні прибули до Кракова.
Як розгорталася ситуація далі?
Антоній Ставаж у Кракові діяв рішуче. Коли на Подгурському ринку зібралися солдати-повстанці, чехи та група Юзефа Бадзьоха, він проголосив похід на Краків. Його підтримали й містяни, тому офіцер швидко зібрав групу з добровольців цивільного населення і відправив разом зі своїми військовими частинами. Сам повернувся до казарм, щоб сформувати нові загони добровольців. Потік охочих постійно зростав, солдати та цивільні роззброювали австрійців і скидали знаки окупаційної влади. Одним із символічних моментів стало захоплення гауптвахти на Ратушній вежі на Головній площі, де розмістили польську охорону. Того ж дня, дізнавшись про події у місті, група польських вояків під командуванням капітана Романа Флорері захопила військовий аеропорт у Раковіце.
Оскільки ситуація у місті стала для австрійців критичною, представники командування капітулювали. Владу у Кракові перебрала Польська Ліквідаційна Комісія, а військових очолив старший полковник Роя. Роль Ставажа у цих подіях підсумував генерал Маріан Кукель, зазначивши, що сміливий офіцер зробив те, що й Висоцький у Листопадову ніч, і дуже успішно, що стало зародку нової влади. Подвиг лейтенанта, який привів місто до безкровного визволення від окупантів, належно оцінили. Наступного дня після перевороту він здобув звання капітана за наказом полковника Роя, офіцеру передали командування 8-м полком піхоти, а згодом – батальйоном.
Подальша доля офіцера Ставажа
У перші дні листопада Антоній організував постачання важливих боєприпасів і кулеметів для військ, що вирушали до Львова. Потім виїхав туди особисто, щоб долучитися до боїв та організувати добровольчий батальйон піхоти Тарнівщини, який згодом увійшов до складу Тарнівського 16-го полку. Підвищення до капітана 1 листопада 1918 року стало єдиним зростанням у кар’єрі Ставажа, яке він отримав від Республіки Польща. Цілком ймовірно, що це рішення було обумовлене політичною ситуацією в країні. Бо Краків, з якого у серпні 1914 року вирушили перші стрільці Пілсудського, був звільнений людьми, які не мали прямого зв’язку з рухом Пілсудського.
Але коли стався травневий переворот 1926 року, і до влади знову прийшов відомий маршалок, Ставаж перейшов на бік уряду і був переведений на посаду ротмістра 78-го піхотного полку у Барановичах. У 1929 році звільнився з армії, оселився в Прокоцімі, тоді ще селі поблизу Кракова, а у 1935 році перебрався до самого Кракова. Там працював писарем у міській управі, був членом лейбористської партії. У 1939 році Антоній Ставаж опублікував свої спогади під назвою “Коли Краків ламає кайдани. Сторінки зі щоденника визволення Кракова у 1918 році” (Gdy Kraków kruszył pęta. Kartki z pamiętnika oswobodzenia Krakowa w 1918 roku), які мали значний успіх у Польщі. Під час Другої світової війни активно працював у краківському підпіллі, поширював листівки в окупованому місті. Після завершення війни вів тихе, скромне життя, працював у страхових компаніях. Організатор легендарного повстання Антоній Ставаж пішов з життя у жовтні 1955 року, номер ділянки для поховання відвели на Раковицькому цвинтарі у Кракові.