Приховані злочини Кракова: історія вбивства під час демонстрацій 1982 року

Наприкінці минулого століття у Польщі відбулися масові демонстрації проти нових законів комуністичної влади. Не залишився осторонь і Краків. У місті стали традиційними щомісячні демонстрації 13 числа з 1982 року, які тривали до припинення існування Польської Народної Республіки. Спочатку причиною протестів стало обурення містян положеннями нового закону про профспілки, який сейм Польської Народної Республіки затвердив 8 жовтня, пише сайт krakowyes.eu. 

Цей закон забороняв діяльність НПСР (незалежної професійної спілки робітників) “Солідарність”. А з 1982 року 13 жовтня у Кракові увійшло до історії як день легендарного спротиву, коли від кулі правоохоронця загинув молодий робітник Богдан Влосик. Справжні обставини його загибелі тривалий час приховували, а винних покарали тільки після падіння ПНР.

Передумови конфлікту

Так історично склалося, що краків’яни ніколи не любили конфліктів, всі проблеми намагалися розв’язувати через діалоги та пошук спільних рішень. Це кардинально відрізнялося від настроїв на Балтійському узбережжі, у Сілезії, Познані чи Бидгощі, що не могли не помітити нові керманичі держави. Активну опозицію комуністам у Кракові склали дисидентська група “ROPCiO” та студентські комітети солідарності, які сформувалися ще у 1977 році після загибелі Станіслава Пияса. Переважно незгодні об’єднувалися під егідою Краківської архиєпархії та клубів католицької інтелігенції.

Спочатку організатори вільної профспілки у Кракові діяли планомірно, всі рішення узгоджували з представниками компартії. Головна протестна акція виникла навіть не через конфлікти з владою, а через замах на Іоанна Павла II, коли Краків страйкував разом зі всією Польщею. Навіть у газеті “Нью-Йорк таймс” писали, що Краків сформував репутацію міста, де представники партії керманичів та профспілок здатні домовитися.

Але все змінилося у грудні 1981 року, коли польська номенклатура поставила при владі генерала Войцеха Ярузельського, а міністром внутрішніх справ призначила генерала Чеслава Кіщака. У Кракові владу над містом отримали бригадний генерал Леон Сулима, воєводський комендант міліції полковник Адам Тшебінський та його заступник за лінією СБ полковник Веслав Дзяловський. Пізніше вони пояснювали причину конфлікту з демонстрантами тим, що керівники “Солідарності” не захотіли з ними співпрацювати, а представники влади були тільки “за”. Тим часом діяльність організації набирала обертів. Сформувався страйковий комітет, який очолили робітники Мечислав Гіль, Станіслав Хандзлік та Ян Цесельський. 

Страйк сталеливарників

У неділю 13 жовтня 1982 року військові за наказом представників міської влади оточили сталеливарний завод у Новій Гуті. Підтягнулися й сили таємної поліції, почали арештовувати тих, хто прийшов підтримати страйкарів. Присутніх знімали на відео, фотографували, щоб потім висунути звинувачення. Танками розбили браму заводу, за військовими увійшли групи громадянської міліції, створені для запровадження порядку у надзвичайних ситуаціях, які називали ZOMO (Zmotoryzowane Odwody Milicji Obywatelskiej). Хоча у щоденній пресі представники влади голосно спростовували, що страйк на заводі зламали силою, люди добре знали як все було насправді.

Справжня історія загибелі молодого краків’янина Богдана Влосика тривалий час замовчувалася. Представники громадянської міліції запевняли, що він створив загрозу для роботи офіцера, тому почалася стрілянина, очевидці ж стверджували протилежне. Юнака застрелили далеко від місця головних демонстрацій і боїв із представниками ZOMO, коли він йшов до костелу у Бєнчицях. Його друзі, які були неподалік, розповідали, що на хлопця вискочив із-за рогу міліціонер, вистрілив Влосику у живіт та побіг вулицею. Богдана намагалися врятувати лікарі, але він помер на операційному столі.

Стисло про Богдана Влосика

Юнак походив із робочої династії, його батько Юліан працював на заводі сталеливарником. Так склалося, що комуністична влада вирішила приєднати до інтелігентного Кракова пролетарську Нову Гуту, щоб пролетарі допомагали боротися з негативними проявами католицизму та діяльністю гуртків інтелігенції. Але склалося інакше, у Кракові сформувався осередок антикомуністів. До нього належала й родина Влосик. Сестра Богдана Аліна згадувала, що їх із братом виховували у традиціях “Бог, Честь, Батьківщина”, матір багато розповідала про Пілсудського, події 1939 року, Катинь та Армію Крайову. Дітей вчили любити свою країну, не приховували ненависті до комуністів. 

Після школи Богдан вирішив навчатися й працювати, щоб допомагати батькам, вступив на вечірнє відділення технікуму. Багато працював, а з початком страйку 3 дні не з’являвся вдома, працював зв’язковим між цехами. Про події на заводі розповідав, що коли на територію увірвалися військові, організатори “Солідарності” Гіль, Хандзлік, Цесельський встигли втекти через підземний хід. Влада на заводі перейшла до військового комісара полковника Єжи Мазуркевича. Страйкарів розганяли сльозогінним газом та водометами. Юнак дістався до свого будинку, а потім вирішив приєднатися до демонстрантів. Саме йшов до костелу на зустріч зі своєю дівчиною Малгожатою, коли назустріч йому з провулка вибіг озброєний офіцер. Побачив групу демонстрантів, юнака, який рухався назустріч, і схопився за зброю.  

Про те, як розвивалися події далі

Похорон Богдана відбувся 20 жовтня, провести юнака в останню дорогу на Грембалівському цвинтарі зібралося понад 20 000 краків’ян. Згодом цю подію назвали небаченою раніше у Кракові антикомуністичною демонстрацією скорботи та люті. Люди приходили до костелів помолитися за Влосика, коли натовпи почали розганяти силами ZOMO. На вулицях почали спалахувати бійки. 

Богдан Влосик став символом “Солідарності” Кракова та Нової Гути, особливо для організацій найрадикальніших антикомуністів – Незалежного молодіжного руху та Федерації молодіжної боротьби. Тоді спротив придушили, але щомісяця юнаки та дівчата Кракова почали збиратися на демонстрації біля костелу, де застрелили Богдана. І навесні 1988 року Краків страйкував одним із перших, а очолив спротив металургів один з організаторів “Солідарності” Мечислав Гіль. 

Пошук і покарання злочинців

Представники влади звинуватили у смерті Богдана “анархістські сили, які влаштували заворушення”. У виступах на радіо та телебаченні пояснювали, що офіцер стріляв з метою самооборони, бо його переслідували демонстранти із закликами ловити таємну міліцію. Проте люди знали правду, хоча довести її не могли. Розповіді про смерть Богдана ширилися Краковом, містяни вірили свідкам, а не представникам влади. 

Ім’я офіцера, який застрелив юнака, утаємничили, як і його подальшу долю після знакових подій. Лише після падіння СРСР та ПНР дослідники оприлюднили інформацію, що вбивця залишився на службі, ніякого покарання не зазнав. До 1987 року працював у СБУ ПНР. Тільки у грудні 1991 року його засудили до 8 років позбавлення волі, згодом апеляційний суд збільшив термін до 10 років. Але звільнився колишній офіцер ZOMO умовно через 5,5 років, подальша його доля невідома. 

На згадку про Богдана

У жовтні 1992 року – до десятиріччя трагедії – на місці вбивства Богдана було встановлено пам’ятник роботи скульпторки Хелени Лижви. Вона зобразила між блоками білого граніту простір католицького хреста, а текст під ним пояснював, що цей знак – Богдану Влосику та всім іншим, які загинули у 1980 роки за свободу та солідарність польського народу. 

У знаковий день 13 жовтня щороку краківський осередок “Солідарності” влаштовує біля пам’ятника заходи, проводить меморіальний забіг. У XXI столітті площа біля костелу отримала ім’я Богдана Влосика – визнаного польського героя, який посмертно був нагороджений Хрестом Свободи та Солідарності. Його батькам вручили орден Відродження Польщі.