Як відомо, Краків став ключовим місцем націонал-соціалістичного плану військової експансії та здійснення геноциду в Східній Європі під час Другої світової війни. Тут Ганс Франк і генерал-губернаторство, яке він очолив, розвинули свою політику гноблення й окупації, а також заявили, що Краків знову «германізований». Тисячі людей втратили свій дім, життя, рідних та сенс існування. І хоч це було кілька десятків років тому ми маємо пам’ятати ці страшні події, щоб вони ніколи більше не повторилися, пише krakowyes.eu.
Краків як багатонаціональне місто в переддень війни
Місто Краків, засноване наприкінці першого тисячоліття, розташоване на півдні Польщі, було резиденцією династії П’ястів і, зрештою, столицею Польського королівства до початку XVII століття. Після третього поділу Польщі в 1795 році Краків став центром провінції Галичина в Австрійській імперії. У 1918 році, з відновленням польської держави, Краків став одним з її найважливіших міст.
Перші записи про присутність євреїв у Кракові датуються початком ХІІІ століття. У 1495 році через зростання опору проти євреїв з боку місцевих жителів король Ян Ольбрахт вигнав їх зі Старого міста Кракова до Казімежа. Але євреї незабаром перетворили Казімєж на процвітаюче місце з синагогами та ринками. Заможні єврейські іммігранти з Німеччини, Італії, Іспанії та Португалії прямували до цього комерційного притулку.
55 515 жителів Кракова назвали себе євреями в польському переписі 1931 року. До 1930-х років Польща була центром багатонаціонального суспільства, де разом жили німці, українці, білоруси та євреї.
Напередодні війни в Кракові проживало близько 56 000 євреїв, майже чверть загального населення, яке налічувало близько 250 000 осіб.
До листопада 1939 року єврейське населення Кракова зросло приблизно до 70 000 осіб. Це збільшення було наслідком переселення євреїв, які втекли або були вигнані з сільської місцевості в місто та його передмістя, а також прибуття євреїв, депортованих на схід із району Вартеланд (частина окупованої Німеччиною Польщі, яка була безпосередньо приєднана до так званого Великого німецького рейху).
Німецька окупація Кракова
Після вторгнення Німеччини до Польщі німецька армія окупувала Краків у перший тиждень вересня 1939 року. Німецька військова влада розпочала негайні заходи, спрямовані на ізоляцію, експлуатацію та переслідування євреїв міста. 26 жовтня 1939 року та частина окупованої Німеччиною Польщі, яку німці не анексували безпосередньо, опинилася під владою цивільної окупаційної влади під керівництвом Ганса Франка, колишнього юридичного радника нацистської партії. Призначений Адольфом Гітлером генерал-губернатором, Франк заснував свою штаб-квартиру у замку Вавель у Кракові, який німці визначили столицею генерал-губернаторства.
У штабі Франка був генерал Фрідріх-Вільгельм Крюгер, який як вищий керівник СС і поліції командував усім особовим складом СС і поліції, розміщеним у генерал-губернаторстві.
Краків також був столицею Краківського округу в генерал-губернаторстві. Першим губернатором округу був генерал-майор СС Отто Вехтер. Коли Вехтер зайняв дистрикт Галиція в 1942 році, генерал-майор СС Ріхард Вендлер, шурин начальника СС Генріха Гіммлера, був губернатором округу до його перепризначення в округ Люблін у липні 1943 року.
“Ковчег Шиндлера”
Під час Другої світової війни нацисти переселили євреїв до гетто Подгоже на іншому березі Вісли. Звідси євреїв депортували до концентраційного табору Плашув і газових камер Белжеца.
Євреїв, яких не депортували до таборів, примушували до фізичної праці на фабриках, які росли навколо гетто. Підприємство Оскара Шиндлера — фабрика з виробництва емальованих виробів — була однією з таких, де євреї працювали під час нацистського правління. Але це була фабрика іншого типу, оскільки завдяки Шиндлеру робітники отримали притулок і втекли від жахів концтабору Плашув. Цей благородний вчинок німця, який ризикував своїм життям, щоб врятувати 1200 євреїв, описав Томас Кеніллі у своїй книзі «Ковчег Шиндлера».
Правила життя під окупацією
Нова влада, прагнучи встановити повний контроль над населенням міста, видала низку детальних постанов. Частину з них на замовлення окупантів підготувала й оголосила польська муніципальна влада. Вже 6 вересня було запроваджено комендантську годину, видано ряд розпоряджень і заборон, наприклад, питання відчинення вікон, користування водними ресурсами Вісли, збереження трудових договорів, договорів оренди, контролю за споживанням цукру, оплатою муніципальних зборів, страхування. Було врегульовано торгівлю молоком та введено обов’язок звітувати про автотранспорт. Визначено обмінний курс обох відповідних валют – злотого та німецької марки. Було наказано передати окупаційній владі польські однострої, спорядження та зброю всіх видів.
Невиконання більшості запроваджених норм передбачало серйозні санкції, у тому числі й смертну кару. Особливо жорстокі розпорядження були спрямовані проти єврейських мешканців Кракова з перших днів окупації, вони були приниженими в правовому та матеріальному плані.
Знищення нації та культурне підпілля
Уже в жовтні було закрито середні та вищі школи, що стало першим кроком до політики винищення польської інтелігенції. Позбавлене керівної еліти польське суспільство перестало б бути нацією і перетворилося б на безформну робочу масу.
Вже в 1939 році почалася ліквідація польської інтелігенції. У листопаді були заарештовані професори університету, а потім і вчителі середньої школи. Німці створили в Кракові 30 тюрем і таборів. У них одночасно відправляли кілька тисяч людей і вони завжди були переповнені. Особливо жорстокими були в’язниці Монтелюпіч та на Поморській вулиці, на другій розташовувався штаб гестапо. Через першу з них пройшло близько 50 тис. осіб, більшість з яких згодом були вивезені до концтаборів. Ймовірно, між 18 липня 1940 року та 1 липня 1944 року до Освенцима було відправлено 210 транспортів в’язнів, загалом 16 874 людини, у тому числі 2400 жінок.
Іншим проявом боротьби проти польської нації було знищення та розграбування культурних цінностей у неймовірних масштабах. Знищено пам’ятники, присвячені дням слави польського війська та видатним діячам (пам’ятник Грюнвальду, пам’ятник Адаму Міцкевичу). Ті з монументів і монументів, що залишилися, мали служити владі Третього Рейху, наприклад Королівський замок Вавель – Кракауер Бург – резиденція Гітлера і резиденція Ганса Франка, або Головна площа – Adolf Hitler Platz.
Важко підрахувати втрати, яких зазнали жителі Кракова під час окупації. З вересня 1939 по березень 1943 населення Кракова зменшилося на 40 тис. до 220 тис. Найбільших втрат зазнало єврейське населення, яке в основному тоді було вбито (загинуло близько 60 тис. осіб). У цей час до Кракова прибували німці і селилися там. Офіційні дані говорять про 25 000 німців у Кракові в серпні 1942 року. Депортація поляків на роботу до Німеччини похитнула демографічну структуру міста. Жертвами депортацій були переважно молоді люди.
Під час окупації в Кракові виходило багато підпільних видань. Не залишилося без уваги й виховання та освіта молоді та дітей. У Кракові було 18 підпільних гімназій, які закінчили 770 осіб. У підпіллі діяв Ягеллонський університет, у якому навчалося понад 800 студентів. Колектив складався з 136 професорів і асистентів. За час окупації ступінь магістра та інженера закінчили 468 осіб, доктора наук — 62 особи. Польська академія мистецтв і наук працювала та регулярно проводила засідання. Краківський відділ ПАУ створив 150 одиниць, які були опубліковані після війни.
Культурне життя тривало. У Кракові діяло 8 підпільних театральних гуртків, які за час окупації дали близько 90 вистав.