Друга світова війна стала нелегким випробуванням для мешканців Кракова. Спостерігаючи за тим, як німецькі окупанти завдають нещадних ударів по інших польських містах, руйнують їх та плямують кров’ю невинних людей, краків’яни готувалися відстоювати своє місто, пише сайт krakowyes.eu.
У цьому матеріалі ми розкажемо про історію повстання 1944 року в Кракові, яке так і не відбулося, про те, чим ці плани супроводжувалися та як ще мешканці міста демонстрували опір окупаційній владі.
Провокації окупаційної влади, які спонукали краків’ян до рішучих дій
Спостерігаючи за тим, що відбувається в багатьох великих польських містах, краків’яни бачили, на що здатні нацисти. Столиця буквально тонула в крові, славнозвісне Варшавське повстання 1944 року продемонструвало як сміливість польського народу, так і всю жорстокість, на яку здатні німці. Вочевидь, саме ці криваві історії вплинули на те, що плановане повстання в Кракові у тому ж році так і не відбулося. Однак почнімо спочатку.
З історичних джерел відомі факти про те, що своїми вчинками німці провокували краків’ян на повстання. Все почалося з того, що краківський архієпископ звернувся до генерала та командувача 4 танковою армією німецьких військ Йозефа Гарпе з проханням оголосити Краків “відкритим містом”. Це означало, що бої між ворожою та визвольною арміями мали відбутися за межами міських мурів, а сам Краків би таким чином було збережено від жахливих руйнувань.
Зрозуміло, що на такі умови німці б нізащо не погодилися. Вищезгаданий представник нацистського війська відмовив архієпископу і запевнив його в тому, що їхні військові будуть захищати цивільних від можливих атак, а міську архітектуру намагатимуться вберегти від суттєвих руйнувань. При цьому Йозеф Гарпе пригрозив архієпископу, що в разі повстання Краків зрівняють з землею. Невдовзі про повстанські ідеї краків’ян дізнався і генерал-губернатор Ганс Франк, військовий злочинець, якого після воєнних дій засудили у Нюрнберзі до страти через повішення. Він теж звернувся до архієпископа з наказом не допустити повстання.
Провокували німці мешканців Кракова на повстання і тим, що творили суцільне беззаконня. Місто зазнавало терору буквально з перших днів окупації. В Кракові та його околицях регулярно відбувалися розстріли (трагедія в районі Кшеславіце, де вбили понад 2000 невинних людей). Також краків’яни добре знали про функціонування кількох десятків катівень в межах міста, звідки навіть серед білого дня можна було почути крики замучених в’язнів. Що вже й казати про часті облави – в ході однієї з найбільших на одній з міських площ у звичайний день було схоплено та заарештовано 2700 осіб.
Тут варто віддати належне раціональності польських політиків та військових. Вони закликали людей бути дуже обережними. В липні того ж року генерал Казімеж Соснковський наказав не впадати у крайнощі та обережно ставитися до організації повстанських дій, щоб не залучити безвинних людей до погано прорахованих акцій, які могли б закінчитися кривавим місивом.
Повстанські дії краків’ян під час окупації міста
Варто було розуміти одне: для Третього Рейху повстання було ідеальним приводом для фізичного знищення польського населення чи вивезення його на примусові роботи. Де-факто німці лише чекали нагоди на те, щоб повністю знищити місто, і це було в їхніх задумах практично від початку. Та численні провокації не спрацювали, хоч непокора і небажання підпорядковуватися злочинному режиму втілювалися через низку повстанських дій, що реалізували краків’яни в місті.
Краків’яни боролися проти окупантів тим, чим могли. Тут варто згадати про першу польську підпільну структуру, яку було засновано саме у Кракові, – товариство “Білий орел”, що з’явилося у вересні 1939 року. Воно було створене на базі довоєнних структур Військово-навчальної організації стрілецького товариства. Товариство “Білий орел” розгорнуло потужну диверсійну діяльність проти німецьких шляхів постачання, створило власну розвідку та вело пропагандистські кампанії проти нацистських окупантів.
Збройні протести краків’ян
Подекуди повстанські дії виходили на вищий рівень – відкриті напади на верхівку окупаційної влади. Відомі були атаки проти старших офіцерів німецьких військ, а також легендарна історія невдалої спроби вбивства генерал-губернатора Ганса Франка, коли було підірвано потяг, яким він їхав до Львова. Попри те, що спланована акція так і не змогла досягти поставленої цілі, це засвідчило неабиякий дух та готовність до боротьби краків’ян.
Також Краків в роки Другої світової війни був містом, в якому польське підпілля виготовляло зброю. Її потім відправляли в лісові партизанські загони. Хоч зброї було і не так багато, як і боєприпасів, однак краківським активістам вдавалося регулярно поставляти ці речі партизанам.
Підпільні видання, що друкували в Кракові під час окупації
Боротьба велася і через друковані видання. Вважається, що саме Краків був центром польського підпільного друкарства. Різноманітні пропагандистські газети, листівки, журнали друкували саме тут, а звідси їх розповсюджували у різні регіони окупованої Польщі.
Biuletyn Informacyjny – одне з найвідоміших підпільних видань у Кракові, що видавалося впродовж 1939-1944 років. Деякий час видання також друкували у Варшаві, в ньому описували події Варшавського повстання (у формі щоденника). Дослідники вважають його найтиражованішим та найважливішим виданням в окупованій Польщі. Для кращого розуміння зазначимо, що восени 1943 року його тираж становив 50 тисяч примірників.
Ще одним підпільним виданням був журнал Głos Ludu, що почав виходити у Кракові з 1939 року. Він був пов’язаний з Народною партією – польською селянською політичною партією, яка з початком німецької окупації була розформована та перейшла у підпілля.
У Кракові друком виходив також журнал Na Ucho – польський конспіративний часопис сатирично-гумористичного характеру. Його випускали скаути, пов’язані з Армією Крайовою. Цей журнал видавали недовго – менше року (з листопада 1943 по квітень 1944 року). Він не був надто популярним – тираж становив 150-400 примірників.
Конспіративним був і журнал Dziennik Polski, що виходив друком у Кракові впродовж 1940-1945 років. Він був пов’язаний з новоствореною Демократичною партією. Ця ж партія видавала ще низку часописів під час Другої світової війни, зокрема Myśl Społeczno-Polityczna та Nowe Drogi. Демократична партія вела активну боротьбу з окупантами – вважається, що її активісти були головними ініціаторами створення організації “Жегота”, яка багато допомагала польським євреям.
Варто розуміти, що це лише невелика частина видань, що друкувалася в Польщі і зокрема в Кракові підпільно в ті роки. Суспільство чинило опір і словом, і ділом, всіляко демонструючи незгоду з діями окупантів.
Так, хоч плановане повстання у Кракові 1944 року так і не відбулося, однак містяни усіляко чинили опір окупаційній владі. Виготовлення зброї, партизанська діяльність, розповсюдження антинацистських часописів – все це засвідчує сильний дух незламних краків’ян. Хтозна, чим би могло обернутися ймовірне повстання і як воно могло вплинути на хід польської історії.