У переліку відомих польських героїв одне з чільних місць посідає ім’я борця Казімєжа Кержковського. Він увійшов до історії країни як символ польської боротьби з тоталітаризмом, це прізвище неодноразово згадували у матеріалах історики та дослідники Руху Опору та діяльності Армії Крайової. Коли ж у вересні 1939 року над країною нависла нацистська загроза, Кержковський долучився до підпільників і налагодив у Кракові сильну організацію спротиву гітлерівцям, пише krakowyes.eu.
Зростаючи в тіні імперій
Казімєж народився у серпні 1890 року у Мендзижеці-Подляському, а незабаром разом із родиною переїхав до Сосновця. У Заґлембі почався його довгий шлях служіння ідеї незалежної Польщі. Ще студентом у Бендзіні Казімєж став членом Національної молодіжної організації, а також учасником таємної трипартійної організації “Пет” (Pet). У часи російського поділу Казімєж Кержковський активно долучався до боротьби за польську школу.
Під час навчання у Львівському політехнічному інституті приєднався до академічної організації “Зажев’є” (Zarzewie). Водночас працював з молоддю як інструктор “Сокола” та був співзасновником перших скаутських загонів у Львові та Заґлембі. Тоді спеціалістів для виховання молоді готував відомий активіст Анджей Малковський, з яким Казімєжу пощастило співпрацювати.
Фронти Кержковського
Захоплення військовою справою поволі трансформувалося у покликання. Юнак вступив до Польської військової спілки, згодом став учасником таємної організації “Польська армія” (Armia Polska), створеної незалежницькою фракцією Національної демократії. Навесні 1911 року здобув звання унтер-офіцера і увійшов до штабу організації. Після створення Стрілецьких дружин опікувався видавничою діяльністю від їхнього імені, не припиняючи “стрілецької” роботи навіть під час навчання у Женеві.
Коли почалася Перша світова війна, Кержковський одразу попросився на передову, де й перебував як офіцер 1-ї бригади Польських легіонів. Згодом у чині лейтенанта повернувся до роботи у Польській військовій організації, де Казімєжа дуже цінували. Він сформував відділ для військовополонених у Заґлембі та Сілезії, був співорганізатором плебісциту й Сілезьких повстань. У першому з них він очолював штаб повстанців, а в наступних двох, хоча й не воював безпосередньо, координував постачання зброї та організовував диверсійні операції у тилу німецьких сил. Казімєжу доручили розвідувальну та контррозвідувальну роботу на західному напрямку, під його керівництвом перебував спеціальний відділ “Німеччина”.
Організатор підпілля і стрілецької ідеї
У грудні 1922 року Кержковський вирішив залишити службу, але довго перебувати на відпочинку не зміг. Тоді взявся до близької по духу справи – діяльності Стрілецької асоціації. Активність та досвід пана Казімєжа вивели його на пост очільника організації, а згодом – її почесного члена. У 1929 році Кержковський став одним із перших діячів, хто налагодив систему військово-патріотичного виховання, він вдало поєднав військовий вишкіл з фізичним гартом та вправністю у стрільбі не лише з автоматичної зброї, а й із лука.
Не залишався пан Казімєж й осторонь політики. Після травневого перевороту 1926 року став одним зі співзасновників “Спілки за відновлення Польської Республіки”, паралельно обіймав посаду віцеголови у “Спілці сільської та міської праці”, яка діяла у межах санаційного табору. У 1928 році здобув мандат депутата сейму, представляючи Полісся від Безпартійного блоку співпраці з урядом. Коли розпустили парламент у 1930 році, пан Казімєж вирішив піти з політики, але вистачило його ненадовго.
Перші тіні війни
У 1936 році Кержковського призначили польовим інспектором у Краківському окружному командуванні Стрілецької асоціації. Він мав готувати диверсантів для дій у тилу ворога на випадок війни. Вже навесні 1939 року Казімєж працював над створенням польського підпілля для захисту Сілезії. У червні ці структури офіційно підпорядкували другому відділу штабу армії “Краків”, а диверсійні групи отримали бойові завдання. Кержковському наказали залишатися у Кракові після початку бойових дій і звідти координувати диверсії у тилу.
І війна не забарилася. Вересень 1939 року став випробуванням для всієї підготовленої системи. Плани так і залишилися планами, бо фронт стрімко котився на схід, не даючи змоги повністю реалізувати задуми. 3 вересня, під час наради з генералом Александером Нарбутт-Лучинським і сілезьким воєводою Міхалом Гражинським, Кержковському було доручено залишатися у Кракові. Його новим завданням стала допомога біженцям із Сілезії та Заґлемби, він отримав офіційні повноваження керувати чиновниками у тилу німецьких військ і звертатися до населення за підтримкою.
Вересень, що не завершився
З першого місяця війни Казімєж разом із Карітасом і Польським Червоним Хрестом очолив кампанію допомоги для біженців, які потоком прибували до Кракова. Паралельно офіцер формував підпільні організації, що дозволяв успішно робити багатий досвід Першої світової війни та скаутських загонів. Так з’явилася підпільна організація “Білий Орел”, яка стала одним із перших осередків спротиву у Польщі. Її очолив Кержковський, якого знали як “Казимира I” та “Презеса”. Згодом друг Казімєжа, підполковник Людвік Музичка згадував, що сміливого керівника підтримало чимало стрільців та сілезьких повстанців, які визнали себе прямими спадкоємцями останньої польської змови за незалежність держави. І бачили свій обов’язок у тому, щоб вести цю боротьбу, скільки вистачить сил і життя.
Офіцер ставив на перше місце не стільки військовий опір, скільки підтримку суспільства, щоб люди знали, Польща жива й опирається нацистам. Кержковський очолив редакційну раду підпільного журналу “Накази Дня”, який розповсюджували у Кракові. Підпільники організовували саботажі, підтримували та рятували євреїв, робили запаси зброї. Згодом пан Казімєж зумів налагодити зв’язки з підпільниками Угорщини, підтримував контакти з польським міграційним центром. У жовтні 1940 року очолювана ним організація увійшла до складу Служби Перемозі Польщі (Służby Zwycięstwu Polski). Кержковський очолив незалежний підрозділ у структурі Краківсько-Сілезького воєводства, відповідав за пропаганду, інформацію та мобілізацію громадянського спротиву. До нього долучилися дружина та син Марек.
Ціна мовчазної присяги
Але нацисти не могли не помітити діяльність підпільників. Навесні 1941 року у Кракові почалися масові арешти, до гестапо потрапило чимало учасників організації. Та попри небезпеку, Кержковський не покинув Краків, бо бачив свій фронт у місті, щоб тримати лінію у тилу. Намагався відновити зв’язки, знову зібрати тих, хто залишився на волі, щоб боротися з ворогом.
Але це рішення коштувало йому життя. Влітку 1941 року Кержковського таки заарештували, після численних допитів відправили до одного з найстрашніших таборів смерті – Освенцима. На щастя, родина офіцера не постраждала, дружина та син продовжили жити у місті, щоправда, під суворим наглядом. У березні 1942 року вони отримали офіційне повідомлення про загибель чоловіка та батька, деталі смерті пана Казімєжа так і залишилися невідомими. Але навіть після страти сміливого підпільника ім’я Кержковського надихало нових сміливців, чимало краків’ян взяли участь у боротьбі з ворогом. Дослідники певні, що саме Кержковський зіграв вирішальну роль в організації підпілля Кракова, і про це пам’ятають сучасні містяни.