У багатьох країнах королеви здебільшого грали роль супроводу при королях, не втручаючись офіційно у державні справи. Але вистачало й таких леді, які наважувалися плести інтриги й впроваджувати свою політику на світовій арені. Були й королеви-регентки при малолітніх королях, які керували не гірше за чоловіків. До такої когорти належить і польська королева, остання дружина Владислава-Ягайла II Софія Гольшанська. Деякі історики називають її російською княжною, але насправді вона походила з литовського княжого роду, пише сайт krakowyes.eu.
Родина Гольшанських
Дослідники з’ясували, що народилася Софія приблизно у 1405 році у польському місті Кракові, її батьками були литовський князь Анджей Гольшанський та княгиня Олександра Друцька. Цей рід мав незвичайний герб – “Гіппоцентавр” із зображенням Кітовраса, який використовували різні шляхетні роди у Польщі та Великому князівстві Литовському, починаючи з XVI століття. На гербі зображений кентавр, що поціляє з лука у змію, на яку перекинувся його власний хвіст.
Софія була третьою донькою у сім’ї. Коли помер батько, її з матір’ю та сестрами забрав до себе дядько князь Семен Друцький. Виросла вона дивовижною красунею і, помітивши це, дядько вирішив якомога раніше представити дівчину до двору. Але втрутився інший родич – князь Вітольд, який заздалегідь розпланував майбутнє племінниці своєї дружини.
Молода королева
Коли овдовів король Владислав-Ягайло II, князь Вітольд поквапився надіслати йому портрет юної красуні з натяком на можливе одруження. Водночас запропонував руку чарівної князівни імператору Сигізмунду Люксембурзькому. Король Польщі встиг домовитися раніше, його підштовхувало повір’я, ніби у молодої жінки та старого чоловіка обов’язково народиться багато дітей. Не довіряючи портрету, відправив до Кракова довірену людину, аби переконатися, чи відповідає дійсності малюнок. Коли дані підтвердилися, король дав згоду на шлюб.
На день весілля дівчині виповнилося 17 років, а королю – 60. І хоча деякі шляхтичі шепотілися, що Софія насправді є племінницею короля, проти волі володаря не пішов ніхто. Багатьох чоловіків вразила врода молодої королеви. Познанський єпископ Станіслав Чолек описував її як дивовижну красуню, схожу на весну, котра поспішає до літа. А шляхтич Ян Длугош визнавав, що Софія – найвродливіша жінка Польщі, хоча й ставився до неї не дуже прихильно.
Молода та енергійна Гольшанська внесла у життя короля свіжість, чарівність і безтурботність, при дворі казали, що й сам Ягайло ніби помолодшав. Радів король і можливості спілкуватися рідною мовою, бо Софія вільно розмовляла російською та литовською. Коронація відбулася у березні 1424 року, яка перетворилася у величне дійство з турнірами та банкетами на честь молодої королеви. Привітати красуню прибули монархи багатьох сусідніх держав.
Інтриги польського двору
Через рік після коронації Софія народила спадкоємця престолу Владислава, чим неабияк потішила короля. Хрестив хлопчика сам Папа. Ще через рік народився другий син – Казимир, але дитина встигла відзначити лише другий день народження. Софія дуже побивалася за сином, однак незабаром дізналася, що знову вагітна. У листопаді 1427 року вона народила третього сина, якого теж назвали Казимиром.
Але тут активізувалися супротивники роду Гольшанських. Пролюксембурзька партія на чолі зі Збігнєвом Олесницьким почали нашіптувати брехливі навіти королю, ще й донька Ягайла від другого шлюбу Ядвіга намагалася оббрехати мачуху. Та чи не найбільше докладав зусиль родич Софії князь Вітольд, який і посватав її за короля. Він зумів переконати Ягайла, що красуня Софія не дотримується вірності, а всі діти монарха народжені від іншого чоловіка. Той довго вагався, але особиста зустріч з родичем Софії у Городлі над Бугом схилила ваги терезів на користь князя.
Суд і виправдання
Коли король повернувся, то наказав схопити й катувати всіх фрейлін Софії. Нестямившись від болю, вони оббрехали Гольшанську, назвали аж 7 коханців красуні. Але молода королева добилася суду, разом із сімома жінками найвідоміших шляхетних родин країни склала присягу невинуватості. Правовий звичай тих часів дозволяв такі докази. Змови проти королеви вщухли тільки після смерті князя Вітольда у 1430 році. До того ж молодший син Казимир був настільки схожим на короля, що сумнівам вже не було місця.
Єдине, що засмучувало королеву, це те, що всім наклепникам вибачили їхній злочин, вони залишилися при дворі та посадах. А у поширенні мерзенних чуток звинуватили лише князя Вітольда. Але зі смертю ворога проблеми Софії не вичерпалися. У 1430 році тяжко захворіла пасербиця королеви Ядвіга, дівчину намагалися лікувати, але дарма. Через рік вона померла, і одразу ж поповзли чутки, що принцесу отруїла мачуха. Гольшанській вдалося відбитися від звинувачень, але далося це важко.
Боротьба за владу
Король Ягайло потурбувався про спадкоємця, у 1430 році в Єдльні був виданий Єдльно-Краківський привілей, який закріпив престол за Владиславом. Через 4 роки король помер, на той час старшому сину було тільки 10 років. Софія одразу висловила бажання стати регенткою, але таке ж прагнення мав і єпископ Олесницький. Після їхньої тривалої боротьби шляхтичі вирішили, що безпечніше буде заблокувати обидві кандидатури й передати владу королівській раді, яка керуватиме через наставників, призначених для окремих провінцій. Та королева не здалася й планувала взяти реванш, коли виростуть сини.
У 1440 році шістнадцятирічний Владислав залишив країну, щоб посісти на престол Угорщини, а молодший його за 3 роки Казимир почав правити Литвою. Старший син Софії у 1444 році загинув під Варною під час антитурецького хрестового походу, який очолив, королем став молодший Казимир, але братову спадщину прийняти відмовився. Минуло ще 3 роки, доки Софія умовляннями та хитрощами змусила Казимира погодитися. У роки правління підтримувала порадами й поступилася місцем тільки дружині сина – Ельжбеті Ракушанці. Але при цьому продовжувала контролювати ситуацію. На той час королева Софія мала значний вплив у політичних колах: брала участь у Корчинській конференції, розпоряджалася Сяноцькою землею, яку отримала у вдовиний спадок.
Історики зазначають, що королева виділялася досить запальним та гнівливим норовом, але вміла визнавати свої помилки й приймати правильні рішення. Була сильною особистістю, що не характерно для жіноцтва того часу. Влітку 1461 року Софія Гольшанська захворіла, але приймати ліки відмовилася, чи то боялася отруєння, чи то сподівалася, що організм впорається сам. У вересні стан погіршився, королеву паралізувало на один бік, що дуже скидається на інсульт. Вона померла у вересні 1461 року, була похована у заснованій нею ж Каплиці Святої Трійці у Вавельському соборі.
Характер і вчинки королеви Софії Гольшанської
Історики зазначають, що королева Софія надавала вагому фінансову підтримку Краківській академії й була єдиною її покровителькою на ті часи. Ще у 1432 році заснувала Каплицю Святої Трійці у Вавельському кафедральному костелі. Деякі фрески збереглися аж до XXI століття, їх показують туристам. Дослідники знайшли інформацію, що королева спеціально замовляла алебастрові плити зі зображенням Благовіщення та Відвідування Пресвятої Діви Марії.
Але найціннішу пам’ятку для нащадків залишила Гольшанська у вигляді перекладеної польською мовою Біблії, яку називають Біблією королеви Софії. Одним з авторів перекладу був капелан Андрій з Яшовиць, він розпочав роботу ще у 1453 році і завершив у 1460 році. Деякі історики припускають, що другий том, який капелан писав з 1455 року, було завершено вже після смерті польської королеви. Ілюструвати книгу завершили аж у XVI столітті. З 1708 року Біблія зберігалася у бібліотеці кальвінського колегіуму в Шарошпатаку в Угорщині. Після Другої світової війни збереглися лише окремі аркуші, 2 з них перебувають в університетській бібліотеці у Вроцлаві, ще декілька фрагментів – у бібліотеці Національного музею у Празі.