Наприкінці жовтня 1918 року у Кракові ще працювала австрійська адміністрація, але її влада вже хиталася. Польські політики не збиралися чекати, поки імперія сама вирішить, кому передати Галичину. Вони готувалися перебрати управління, і Краків став містом, де це вдалося. Першим незалежним урядом Польщі стала Польська ліквідаційна комісія (Polska Komisja Likwidacyjna), члени якої взяли на себе відповідальність за свою країну, пише krakowyes.eu.
Ніч, коли Краків став польським
28 жовтня 1918 року у місті королів польські політики зробили те, на що раніше не наважувалися: створили орган, який мав перебрати владу в австрійців. У палаці Вельопольських (Pałac Wielopolskich) зібралися понад 60 послів до австрійської Ради Держави та Крайового сейму. Відень вже не міг втримати імперію, а чекати, поки хтось вирішить долю Галичини, поляки не хотіли. Так сформувалася Польська ліквідаційна комісія Галичини і Сілезії Цешинської (Polska Komisja Likwidacyjna Galicji i Śląska Cieszyńskiego) – PKL.
Її очолив лідер селянської партії ПСЛ “Пяст” (Polskie Stronnictwo Ludowe „Piast”) Вінцентій Вітос (Wincenty Witos). За одним столом опинилися політики, які мали різні погляди, але об’єдналися заради спільної мети. Всі розуміли: австрійське правління добігає кінця, і Галичина не може залишитися без політичного керування.
До комісії увійшли діячі:
- Ігнацій Дашинський (Ignacy Daszyński);
- Александр Скарбек (Aleksander Skarbek);
- Тадеуш Тертіль (Tadeusz Tertil);
- Юзеф Птась (Józef Ptaś);
- ксьондз Юзеф Лондзін (Józef Londzin) як представник Цешинської Сілезії.
Місця розподілили між різними політичними силами: 6 отримали представники Польської селянської партії “Пяст”, по 4 – Національно-демократичної партії та Польської соціал-демократичної партії Галичини й Сілезії Цешинської. Решту поділили між собою демократи, консерватори та представники менших політичних груп.
“Прибрати руїни австрійського панування”
По це наголошував політик Ігнацій Дашинський, коли йшлося про австрійських чиновників. Польська ліквідаційна комісія мала не просто оголосити про розрив із Віднем, а й здобути реальну владу над поліцією, судами, залізницями, школами й місцевою адміністрацією.
Починати вирішили з Кракова, хоча деякі політики пропонувала перенести центр керування до Львова. Але на сході Галичини тоді назрівав конфлікт між поляками та українцями, тому у місті Лева було небезпечно. Крім того, Краків мав особливе історичне значення для всіх поляків, тому вирішили залишитися там. Свою штаб-квартиру політики облаштували у палаці Кшиштофори (Pałac Krzysztofory) на Головному Ринку.
31 жовтня: як захопили владу у Кракові
Австрійські солдати вже не рвалися захищати імперію, яка розпадалася. Тому наприкінці жовтня польські вояки, колишні легіонери та члени Польської військової організації фактично без опору роззброїли австрійські частини у Кракові. Операцією керував полковник Болеслав Роя (Bolesław Roja). Так під новий контроль перейшло не лише місто королів, а й військові установи, які підпорядковувалися Відню.
Поліція на чолі з Рудольфом Крупінським (Rudolf Krupiński) одразу визнала нову владу. Австрійські чиновники без опору передали справи, а Польська ліквідаційна комісія офіційно оформила зміну повноважень. У Кракові це вдалося зробити без сутичок, що дало можливість комісії діяти офіційно навіть за межами міста.
Як працював перший польський уряд?
Політики розуміли, що після розпаду Австро-Угорщини тільки вивісити польські прапори на урядових будівлях – замало. Треба платити чиновникам, забезпечувати міста харчами, стежити за порядком і керувати військом. Відтак у листопаді 1918 року Польська ліквідаційна комісія створила 12 відділів, кожен з яких відповідав за свою дільницю:
- військова адміністрація – Влодзімеж Тетмаєр (Włodzimierz Tetmajer);
- постачання – Єнджей Морачевський (Jędrzej Moraczewski);
- сільське господарство – Владислав Длугош (Władysław Długosz);
- фінанси – Еміль Шмідт (Emil Schmidt).
Адміністративний відділ очолив Зигмунт Ласоцький (Zygmunt Lasocki), а судові справи – Юзеф Птась (Józef Ptaś). Інші відділи опікувалися освітою, промисловістю, охороною здоров’я, транспортом, гірничою справою та громадськими роботами. Комісія призначила представників у повіти, організувала варту й намагалася налагодити постачання продовольства. Адже після кількох років війни містяни більше потребували не політичних декларацій, а їжі та безпечного життя.
Конфлікт із Варшавою та війна на сході
У Кракові відмовилися визнавати намісника, якого прислали з Варшави. Регентська рада, створена за підтримки Німеччини й Австро-Угорщини, тоді призначила комісаром у Галичині князя Вітольда Чарторийського (Witold Czartoryski). Але краківські політики не збиралися міняти австрійське підпорядкування на залежність від організації, створеної за згодою чужих держав.
Між тим на сході Галичини вже точилися бої. У листопаді 1918 року українські вояки захопили Львів, невдовзі після цього була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. Польській ліквідаційній комісії довелося приймати нові рішення, адже було складно формувати свою адміністрацію, коли на сході палала війна.
Хаос, суди та смертельні вироки
Біда прийшла, звідки не чекали. Демобілізовані солдати нишпорили по складах і селах, забирали у людей майно, а селяни в окремих районах вже стали ділити землю. У Тарнобжезькій республіці навіть почали захоплювати поміщицькі маєтки. Почастішали й антиєврейські погроми. Все це демонструвало полякам, що нова влада не може дати всьому лад.
Вінцентію Вітосу та його колегам довелося терміново шукати вихід. Польська ліквідаційна комісія запровадила надзвичайні суди, які виносили смертні вироки за пограбування та бандитизм. Пізніше у спогадах Вітос багато писав про тодішні труднощі у виснажених війною та взаємною ворожнечею містах та селах країни.
Визнання Пілсудського та ліквідація комісії
У листопаді 1918 року у Польщі утворилося одразу кілька політичних центрів, кожен з яких прагнув керувати країною. У Любліні Ігнацій Дашинський сформував Тимчасовий народний уряд, але краківська комісія не поспішала визнавати його керівну роль. Все змінилося, коли 10 листопада до Варшави повернувся Юзеф Пілсудський, наступного дня він перебрав владу від Регентської ради. Комісія у Кракові визнала нового лідера і спробувала діяти вже від імені держави, а не як окремий центр.
Але Пілсудський не збирався ділитися владою. У січні 1919 року він підписав декрет про ліквідацію комісії та її об’єднання зі львівським Тимчасовим урядовим комітетом. Вони мали опікуватися:
- Галичиною;
- Сілезією Цешинською;
- Спішем;
- Оравою.
Так у березні 1919 року комісію остаточно ліквідували. Але ці діячі залишили свій слід в історії, адже об’єдналися у важкі для країни часи й зробили все можливе, щоб Польща не поринула у суцільний хаос.
Що залишив Польщі перший незалежний уряд?
У жовтні 1918 року ніхто не міг гарантувати, що після розпаду Австро-Угорщини польські землі швидко об’єднаються в одну державу. У Кракові вирішили не чекати, поки це зроблять за них. Вінцентій Вітос та інші політики створили організацію, яка стала контролювати установи, без яких було неможливо керувати краєм. Це був перехід від розмов про незалежність до конкретних дій.
Польська ліквідаційна комісія (Polska Komisja Likwidacyjna) не керувала всією Польщею, але допомогла створити умови для роботи її уряду. Її члени мали досвід парламентської боротьби у Галичині й знали, як має працювати адміністрація. І використали свої знання, щоб скинути імперську владу. Коли керівники передали повноваження загальнодержавному центру, то залишили не лише політичну декларацію, а й практичний досвід самоврядування. Саме тому історія першого незалежного уряду Польщі важлива для розуміння подій, коли країна відновлювала свою державність та сміливо боролася за свою незалежність.