У мирному Кракові міська влада вирішувала звичні справи: ремонтувала вулиці, стежила за роботою установ, розподіляла кошти. Мешканці могли не погоджуватися з рішеннями чиновників, вимагати змін, звертатися до своїх представників. Але восени 1939 року все змінилося. Місто королів захопили гітлерівці, у королівському замку Вавель оселився генерал-губернатор польських територій Ганс Франк. А Краків став столицею Генерал-губернаторства (Generalgouvernement), розповідає портал krakowyes.eu.
Але навіть в окупації життя містян не зводилося до ворожих наказів. Поки нацисти облаштовували урядовий квартал у Дембніках (Dębniki) та вздовж Алеї Трьох Пророків (Aleja Trzech Wieszczów), поляки створювали власні таємні установи. У місті діяла Польська підпільна держава (Polskie Państwo Podziemne) – зі своїм парламентським представництвом та адміністрацією.
Таємна міська влада біля Вавеля

Частина колишніх урядовців, політиків, учителів і правоохоронців пішла в підпілля, щоб продовжити роботу, яку до Другої світової війни виконували державні установи. У квартирах і конспіративних приміщеннях вони розподіляли обов'язки, передавали розпорядження, підтримували зв'язок із польським урядом у Лондоні. Так у Кракові працювала Окружна делегатура уряду (Okręgowa Delegatura Rządu Kraków) – таємна адміністрація, яка мала не лише протистояти окупантам, а й зберегти польську державність на рівні міста й регіону.
Найдовше, з 1941 до 1945 року, її очолював педагог Ян Якубець (Jan Jakubiec), відомий яу “Кос” і “Гурний”. Йому допомагали:
заступник Станіслав Тобіаш (Stanisław Tobiasz);
організатор самоврядування Єжи Матусинський (Jerzy Matusiński).
Підпільна адміністрація мала відділи внутрішніх справ, юстиції, освіти й культури, промисловості, сільського господарства, інформації та соціальної опіки. Йшлося про спробу зберегти роботу держави, коли її територію окупували. Делегатура підпорядковувалася польському уряду в екзилі (Rząd RP na uchodźstwie) у Лондоні та Головному делегату уряду у Варшаві.
Хто представляв краків'ян у підпільному парламенті?
Таємна адміністрація не могла самостійно розв'язувати всі політичні питання. Потрібен був орган, в якому різні польські партії могли домовлятися про спільні дії та представляти своїх прихильників. У Кракові таку роль виконувала Окружна політична узгоджувальна комісія (Okręgowy Polityczny Komitet Porozumiewawczy), яку згодом реорганізували в Окружну раду національної єдності (Okręgowa Rada Jedności Narodowej). Її можна назвати своєрідним парламентом, де обговорювали політичні рішення та узгоджували роботу. Засідання відбувалися на різних квартирах, щоб не наражатися на небезпеку.
Політики, які до війни далеко не завжди доходили згоди, навчилися домовлятися в інших умовах:
польську соціалістичну партію представляли Адам Цьолкош (Adam Ciołkosz), Юзеф Циранкевич (Józef Cyrankiewicz) і Мар'ян Бомба (Marian Bomba);
селянську партію “Стронніцтво Людове” (Stronnictwo Ludowe) – Станіслав Мєжва (Stanisław Mierzwa) та Едвард Калета (Edward Kaleta);
націонал-демократів – Тадеуш Мацієвський (Tadeusz Maciejewski).
Їм доводилося ризикувати, адже за політичну діяльність можна було потрапити до гестапо. Сам факт такої співпраці був важливим для збереження спільного польського представництва під час окупації.
Кодекс опору та вироки іменем Речі Посполитої

У підпільному Кракові міська адміністрація не обмежувалася таємними засіданнями та роботою своїх представників. Вона визначала правила, за якими поляки мали поводитися в окупованому місті, стежила, щоб люди, які співпрацювали з нацистами, відповідали за свої вчинки. Цим опікувалося Керівництво підпільної боротьби (Kierownictwo Walki Podziemnej).
Їхні розпорядження стосувалися звичайних міських справ, краків'ян закликали:
не відвідувати кінотеатри, які відкрили окупанти;
бойкотувати театральні вистави, казино та пропагандистські заходи.
Працівники магістрату, пошти та залізниці отримували вказівки, як зволікати з виконанням наказів гітлерівців, щоб не наражатися на небезпеку. Підпільна адміністрація також збирала свідчення про злочини нацистів, фіксувала імена, обставини арештів, переслідувань і вбивств. Ці записи мали стати доказами після відновлення польської державної влади.
Правосуддя, яке нацисти не могли зупинити

Інша частина цієї роботи стосувалася покарання тих, хто допомагав окупантам переслідувати містян. При Окружній делегатурі уряду діяли Спеціальні цивільні суди (Cywilne Sądy Specjalne). До них залучали довоєнних суддів і прокурорів, які таємно продовжували працювати. Справи розглядали заочно, але навіть за таких умов обвинуваченому призначали захисника.
Вироки залежали від тяжкості злочину, винного могли:
публічно засудити на сторінках підпільної преси, зокрема “Малопольського інформаційного бюлетеня” (Małopolski Biuletyn Informacyjny);
позбавити громадянської честі;
засудити на смерть.
У документах краківської Делегатури збереглися постанови щодо агентів гестапо, співробітників кримінальної поліції та шмальцівників (szmalcownicy) – людей, які вимагали гроші в євреїв, які переховувалися від нацистів, а потім виказували їх окупаційній владі. Після виконання смертних вироків підпільники розклеювали повідомлення по місту. Так таємна польська адміністрація повідомляла, що окупація не скасувала законів Речі Посполитої, а польські суди продовжують працювати.
Легальне прикриття, “Жегота” та боротьба за виживання

У Кракові підпільна адміністрація мала дбати не лише про роботу таємних установ. Люди потребували ліків, документів, схованок, де можна було перечекати облаву. Частину цієї допомоги надавала Головна опікунська раду (Rada Główna Opiekuńcza) – єдина легальна польська благодійна організація у Генерал-губернаторстві. Її створили у Кракові у 1940 році за ініціативи графа Адама Ронікера (Adam Ronikier). Офіційно рада відкривала народні кухні, притулки для сиріт і пункти передавання посилок в'язням концтаборів Аушвіц і Плашув.
Водночас краківський міський комітет опіки таємно:
розподіляв кошти лондонського уряду;
виготовляв підробні документи для підпільників.
Окремим напрямом порятунку стала допомога євреям. Після ліквідації Краківського гетто у Подгуже у 1943 році при Окружній делегатурі уряду почало діяти краківське відділення Ради допомоги євреям “Жегота” (Rada Pomocy Żydom “Żegota”). Ці діячі передавали кошти з Лондона, шукали схованки у Кракові й навколишніх селах, забезпечували переслідуваних документами – кенкартами (Kennkarte). За допомогою лікаря Юліана Александровича учасники організації навіть передавали ліки в'язням табору Плашув.
Як краків'яни добували їжу під час окупації?

За таємною допомогою стояла ще одна щоденна проблема – харчування. За картковою системою полякам виділяли лише 600–700 кілокалорій на добу, тоді як норма для нацистів перевищувала 2300. Містяни шукали їжу в селах і крадькома привозили її до Кракова. Таке постачання мешканці називали “шмуґелем” (szmugiel). Працювали таємні пекарні, фіктивне працевлаштування давало змогу отримати робоче посвідчення – аусвайс, яке захищало від вуличної облави та примусового вивезення до Німеччини.
У цій мережі важливу роль відігравали краківські жінки, які:
тримали конспіративні квартири;
розносили підпільні видання, зокрема “Польський щоденник” (Dziennik Polski) та “Свободу” (Wolność);
підтримували родини заарештованих.
Завдяки цій непомітній роботі краків’яни мали їжу, зв'язок із підпіллям і допомогу навіть у найнебезпечніших обставинах. Всі ці люди працювали у різних умовах і часто не знали одне одного, але їх об'єднувало розуміння: місто королів не може жити лише за наказами нацистів. Так Польська підпільна держава (Polskie Państwo Podziemne) зберегла Краків не лише як місце на мапі, а й як спільноту патріотів, які не відмовилися від права мати власну державу та відповідати за її майбутнє.
Наступна статтяГромадський бюджет Кракова: практичний гайд, як мешканцям впливати на розподіл коштів



