Коли в ніч з 12 на 13 грудня 1981 року генерал Войцех Ярузельський (Wojciech Jaruzelski) оголосив про введення воєнного стану, краків’яни зрозуміли, що звичне життя завершилося. Телефони не працювали, на вулицях з’явилася військова техніка, а до квартир активістів організації “Солідарність” (Solidarność) вривалися силовики, пише krakowyes.eu.
Списки людей, яких мали затримати, влада підготувала заздалегідь, тому перші арешти почалися ще до світанку. Воєнний стан у Кракові відчули всі: комендантська година, цензура, проблеми зі зв’язком і нові правила. Влада намагалася швидко зупинити організований опір, але у місті залишалися люди, готові продовжувати підпільну боротьбу.
Страйк у Гуті: 38 тисяч робітників проти танків
Найбільший комбінат Малопольщі – імені Леніна у Новій Гуті (Nowa Huta) – не міг швидко оголосити страйк. Там працювали 38 000 людей, і 90% із них були членами “Солідарності” За півтори години після опівночі міліціонери увірвалися до штабу Комітету робітників комбінату, щоб затримати активістів.
Частині керівників вдалося уникнути арешту, і саме вони взялися організовувати страйк на комбінаті. 13 грудня до них приєднався Мечислав Гіль (Mieczysław Gil), якому пощастило втекти від силовиків.
Керували страйком:
- Ян Цесельський (Jan Ciesielski);
- Станіслав Гандзлік (Stanisław Handzlik);
- Мечислав Гіль (Mieczysław Gil);
- Владислав Гардек (Władysław Hardek);
- Едвард Новак (Edward Nowak).
Уся Гута зупинилася, а на кожній зміні страйкували по 7000–8000 людей. Для підприємства з 38 000 працівників це означало фактичну зупинку роботи комбінату.
Про те як страйк у Гуті поширився Краковом та Малопольщею
До страйкування приєдналися працівники міського транспорту та кількох великих підприємств Кракова. Серед них були CeBeA, Montin, Unitra-Telpod та Armatura, а також Медична академія і Гірничо-металургійна академія (Akademia Górniczo-Hutnicza, AGH). Страйки почалися також у Бохні (Bochnia), Горліцах (Gorlice), Тарнові (Tarnów) та невеликій Харшниці (Charsznica).
Влада намагалися погасити пожежу опору, до Нової Гути направили:
- 2200 функціонерів ZOMO (спеціальних моторизованих загонів міліції);
- 2200 солдатів 6-ї Поморської повітряно-десантної дивізії та 5-ї Підхалянської бригади;
- танки та бронемашини.
Барикади біля комбінату зламали силою. Обійшлося без загиблих, хоча Мечислав Гіль пізніше згадував, що вони не знали, чи не завершиться все розстрілами. Для краківської “Солідарності” це стало лише одним із перших зіткнень із силовиками під час воєнного стану.
Університетський опір: AGH під прапором “Солідарності”
14 грудня о 15:00 у павільйоні Академії гірничо-металургійної (Akademia Górniczo-Hutnicza) розпочався свій страйк. Для Кракова це був єдиний масовий протест в університеті, а для всієї Польщі – один із трьох. Ініціатори вимагали скасувати воєнний стан, звільнити затриманих активістів і припинити застосування сили. Із 40 членів заводської комісії 34 підтримали рішення про страйк, після чого учасники залишилися в будівлі.
Організаторами стали:
- Галіна Митник (Halina Mytnik);
- Анджей Щепанський (Andrzej Szczepański);
- Галіна Карбовнічек-Ропська (Halina Karbowniczek-Ropska);
- Юзеф Яхімський (Józef Jachimski);
- Іренеуш Серван (Ireneusz Serwan);
- Генрик Бранцевич (Henryk Brancewicz);
- Міхал Сіцинський (Michał Siciński).
У ніч з 15 на 16 грудня до будівлі увійшли міліція та військові. Вони затримали понад 20 учасників, серед них були студенти, які допомагали страйкарям Нової Гути: Тадеуш Гурчик (Tadeusz Górczyk), Александер Пецух (Aleksander Piecuch), Анджей Бонк. (Andrzej Bąk). Голову університетського осередку “Солідарності” Роберта Качмарека (Robert Kaczmarek) заарештували ще у перші години воєнного стану.
Підпільна преса: слово як зброя
Введення воєнного стану не зупинило “бібулу” – так у Польщі називали незалежну підпільну пресу. У перші місяці боротьби краківські підпільники друкували протести, списки інтернованих, інструкції з конспірації та заклики до пасивного опору. Згодом до них додалися матеріали з осередків “Солідарності” та звіти із судових процесів над учасниками стайку.
Навесні 1982 року в Кракові з’явилася “Літературна офіцина” (Oficyna Literacka), яка стала найбільшим підпільним видавництвом міста. Працювали також:
- Бібліотека військового спостерігача (Biblioteka wojennego obserwatora):
- Краківське видавниче товариство (Krakowskie Towarzystwo Wydawnicze).
Першою книгою, виданою після 13 грудня, стала збірка віршів “Їдуть танки на Вуєк” (Idą pancry na Wujek). Служба безпеки (Służba Bezpieczeństwa) посилила тиск: стежили за людьми, проводили обшуки та арешти. Попри переслідування, Краків залишався одним із головних центрів незалежного друку у Польщі: за 1976–1989 роки там видали 833 книги та 500 газет.
Жертви, які не можна забути
До скасування воєнного стану у Кракові загинули троє: Анджея Шевчика (Andrzej Szewczyk) побили бійці ZOMO у Новій Гуті, а Ришарда Смагура (Ryszard Smagur) смертельно поранили петардою зі сльозогінним газом. Найбільший резонанс мала смерть Богдана Влосіка (Bogdan Włosik) – електрика комбінату імені Леніна Нової Гути та члена “Солідарності”, хлопець під час грудневого страйку розповсюджував листівки. 13 жовтня 1982 року, юнака застрелив капітан Служби безпеки Анджей Аугустин (Andrzej Augustyn),
Похорон Влосіка зібрав понад 20 000 містян і став однією з найбільших маніфестацій за часів воєнного стану. У 2019 році Богдана посмертно нагородили Хрестом Свободи і Солідарності. На місці його загибелі встановили пам’ятник, куди часто приносять квіти мешканці Кракова.
Повсякденність під дулом
У Малопольщі з 13 грудня 1981 року до 30 квітня 1982 року заарештували понад 300 протестувальників, із них понад 130 – у Кракові. Лише у першому кварталі 1982 року за порушення правил воєнного стану штрафами та звільненням покарали понад 7 000 людей.
Однак ці краків’яни не залишилися без підтримки, їм передавали їжу, ліки та гроші через костели. У місті продовжували виходити підпільні видання. Воєнний стан змінив повсякденне життя Кракова, але не припинив діяльність тих, хто продовжував підтримувати “Солідарність” та допомагати її учасникам. Про події тих днів залишилося чимало документів та спогадів, які допомогли сучасним дослідникам встановити хронологію подій.
Доля “Солідарності” та міська пам’ять
Після скасування воєнного стану “Солідарність” не відновила легальну діяльність одразу. У 1988 році нова хвиля страйків змусила владу повернутися до переговорів з опозицією, а у лютому-квітні 1989 року представники “Солідарності” взяли участь у переговорах. У червні того ж року відбулися вибори, після яких опозиція отримала значний вплив у парламенті, а у 1990 році лідер “Солідарності” і профспілковий діяч Лех Валенса (Lech Wałęsa), став президентом Польщі.
Події за часів воєнного стану у Кракові увійшли до міської історії, про які можна дізнатися не лише в архівах. Імена учасників протестів з’явилися на меморіальних дошках, окремі місця пов’язані з конкретними подіями 1981–1983 років, часто згадують про ті події очевидці. Через них історія воєнного стану залишається пов’язаною з конкретними людьми, вулицями, підприємствами та університетом, а не лише з датами у підручниках.
Тому події Кракова 1981–1983 років – це не лише про арешти та заборони. За цей час у місті сформувалися способи діяти без дозволу держави: організовувати допомогу, поширювати інформацію, підтримувати колег і продовжувати роботу незалежних об’єднань. Цей досвід допоміг зберегти зв’язки між людьми, які продовжували брати участь у суспільному житті міста, коли Польща вирвалася з лещат комуністичної влади.